Розділ «Серсея»

Вона охопила його руками, поцілувала у щоку.

— Пробачте мені, благаю, пробачте!

Пан Кеван стерпів її обійми кілька ударів серця, потім підняв руки і відповів на них. Його потиск був короткий і незграбний.

— Годі вже, — відповів він голосом, у якому ще не відтанула крига. — Тебе пробачено. Тепер сідай. Маю для тебе, Серсеє, кілька недобрих новин.

Його слова негайно нажахали її.

— Невже щось трапилося з Томеном?! Благаю, ні! Я так боялася за свого сина. Мені ніхто нічого не говорить! Скажіть, що з ним усе гаразд!

— Його милість цілком здоровий. Часто питає про тебе.

Пан Кеван поклав долоні їй на плечі, роздивився на віддалі довжини рук.

— Тоді Хайме? Що сталося з Хайме?

— Нічого. Хайме перебуває десь у річковому краю.

— Десь? — Це слово їй не сподобалося.

— Він схилив Крукоберіг під владу престолу і прийняв покору від князя Чорноліса, — мовив дядько, — але на шляху назад до Водоплину залишив свій супровід і поїхав геть разом із жінкою.

— З жінкою? — Серсея вирячила очі, нічого не розуміючи. — Якою жінкою? Навіщо? Куди поїхав?

— Ніхто не знає. Нових звісток не надходило. Є відомості, що та жінка може бути донькою Вечерниці, панною Брієнною.

«Оте одоробло?» Королева пригадала Тарфійську Діву — велетенську, бридку, незграбну потвору, вбрану в чоловічу кольчугу. «Хайме ніколи б не кинув мене заради подібної істоти. Напевне, мій крук його не дістався, інакше він примчав би негайно.»

— Ми отримуємо звістки про найманців, які обсіли увесь південь, — казав далі пан Кеван. — Вони висаджуються на Тарфі, на Порогах, на Пізьмі… Я палко прагну дізнатися, де Станіс знайшов стільки грошей, щоб винайняти вільне кумпанство. Зараз мені прикро бракує сили, щоб дати їм ради. Мейс Тирел має вдосталь війська, але відмовляється зрушити його з місця, доки не владнають справу його доньки.

«Катова сокира владнала б справу Маргерії швидко і остаточно.» Серсеї було начхати на Станіса та його сердюків. «Хай і його, і Тирелів Інші вхоплять. Хай вони поріжуть одне одного на клапті, державі з того краще буде.»

— Благаю, дядечку, заберіть мене звідси!

— Як? Силою зброї? — Пан Кеван пішов до вікна і визирнув з нього, насупивши чоло. — Довелося б учинити у цьому святому місці криваву різанину. Та якби я й хотів, мені бракує людей. Наша найкраща потуга пішла на Водоплин з твоїм братом. А я мав обмаль часу збирати нову.

Він знову обернувся до неї.