Розділ «Тиріон»

— Бурий Бен Бросквин, — назвала його Смакота. — Полковник «Других Синів».

«Вестеросець, ще й з Бросквинів. Дедалі краще.»

— Ви наступні, — мовив Няньо. — Будьте веселі та цікаві, дорогенькі мої, бо пошкодуєте.

Тиріон ще не опанував і половини старих витівок Шажика, та вже вмів сісти на свиню, проїхатися нею, впасти, коли треба, покотитися і знову скочити на ноги. А глядачам і того було досить. Вистава маленьких чоловічків, що бігали, наче п’яні, та лупцювали одне одного дерев’яною зброєю, насмішила обложний табір у Невільницькій затоці не гірше, ніж гостей на весіллі Джофрі у Король-Березі. «Зневага до менших та нижчих, — подумав Тиріон, — то є мова, яку розуміють усюди.»

Їхній хазяїн Єззан реготав найдовше і найгучніше щоразу, як один із карликів падав чи приймав удар; його велетенська туша трусилася драглистим салом. Гості ж чекали, що скаже чи зробить Юрхаз зо’Юнзак, а вже тоді приєднувалися до веселощів. Верховний воєвода виглядав таким кволим, що Тиріон аж боявся, чи не помре зі сміху. Коли шолом Копки, збитий списом, відлетів на коліна кислопикому юнкайцю у смугастому зелено-золотому токарі, Юрхаз квохнув, наче курка. Коли ж згаданий юнкаєць поліз до шолома і дістав звідти велику лілову диню, що спливала соком, воєвода захрипів зі сміху, аж лице його набуло того ж кольору, тоді обернувся до господаря і щось прошепотів. Господар карликів гигикнув і облизнувся… хоча Тиріонові здалося, що у вузьких жовтих очах промайнув слід гніву.

По тому карлики зняли з себе дерев’яні обладунки та спітнілий одяг під ними і перевдяглися у свіжі жовті сорочки, видані їм для служби при столі. Тиріон тримав глек лілового вина, Копка — глек води; шурхотячи капцями по товстих килимах, вони рухалися наметом, наповнюючи келихи. Праця була тяжчою, ніж йому раніше здавалося — невдовзі ноги вже судомилися, один з рубців на спині знову почав кровити, і червона пляма проступила на жовтому льоні сорочки. Але Тиріон прикусив язика і продовжив служити.

Більшість гостей звертали на карликів не більше уваги, ніж на інших рабів… але один юнкаєць вигукнув сп’яну, що Єззан мав би примусити курдупелів кумедно злягатися для гостей, а інший схотів дізнатися, як Тиріон втратив носа. «Пхнув до піхви твоїй дружині, а вона його відкусила» — трохи не ляпнув він… але вчасно згадав, як під час бурі на морі переконався, що не так прагне смерті, як думав раніше. І натомість відповів:

— Мені відрізали носа, ясний пане, щоб покарати за нахабство.

Далі вельможа у блакитному токарі, облямованому «тигровими очима», пригадав, як Тиріон хвалився вправністю у цивасі на помості торгів.

— Ану ж бо випробуймо його! — завимагав юнкаєць.

На килими негайно поставили столик і фігури. Минуло зовсім трохи часу — і вельможа зі збуряковілим лицем розлючено перекинув столика та розкидав фігури підлогою під регіт юнкайського товариства.

— Ви б мали дати йому виграти, — прошепотіла Копка.

Перекинутого столика підняв Бурий Бен Бросквин, посміхаючись.

— Випробуй мене, карлику. Коли я був молодший, «Другі Сини» мали угоду з Волантисом. Там я і навчився грати.

— Я лише невільник. Коли та з ким мені грати, вирішують пан господар. — Тиріон обернувся до Єззана. — Хазяїне?

Жовтого вельможу, здавалося, це розважило.

— Який заклад ви пропонуєте, полковнику?

— Якщо виграю, віддайте мені цього раба, — мовив Бросквин.

— Оце вже ні, — відповів Єззан зо’Каггаз. — Але якщо переможете мого карлика, матимете від мене його ціну золотом.

— Згода! — мовив сердюк.