— Здохне, ще й години не мине, — махнув рукою Рамзай.
— А чи смоктатиме пуцьку Станісові, ще й сонце не зайде, — докинув Хвойдоріз Умбер.
— Хай подбає, щоб не відвалилася! — зареготав Рікард Ризвель. — Бо в них на тому морозі з пуцьок, мабуть, бурульки поробилися!
— Князь Станіс загубився у крижаних віхолах, — мовила пані Турстан. — Він за багато верст звідси, мертвий або при смерті. Хай зима робить свою справу. Ще кілька днів — і його разом з військом буде поховано.
«А хіба нас — ні?» — подумав Теон, дивуючись з її легковажності. Пані Барбрея уродилася на півночі й мала б знати, що тут до чого. Адже старі боги могли її чути.
На вечерю подали горохову кашу з учорашнім хлібом. Серед простого вояцтва почалося буркотіння — вище солі панство та лицарство частувалося шинкою.
Теон сидів зігнутий над дерев’яною мискою і виїдав рештки каші, аж тут легкий дотик до плеча змусив його впустити ложку.
— Не чіпай мене! — писнув він, вигинаючись, щоб підхопити з підлоги ложку, перш ніж до неї допадеться одна з Рамзаєвих дівчаток. — Не смій мене торкатися!
Вона всілася поруч з ним — занадто близько, як на нього. То була інша з Абелевих праль: зовсім юна, п’ятнадцяти чи шістнадцяти років, з шапкою розкошланого білявого волосся, яке б не завадило добряче помити, і пухкими вустами, які б не завадило добряче поцілувати.
— Деяким дівчатам кортить гарненько торкнутися, що поробиш, — відповіла вона, легенько посміхаючись. — Мене, з ласки вельможного пана, звуть Голкою.
«Кажеш, Голка? Гола-голісінька?» — мимохіть подумав він. Дівчина здалася йому нічогенькою. Колись він би засміявся і притягнув її собі на коліна. Але ті дні давно минули.
— Чого тобі треба?
— Побачити крипти. Де вони знаходяться, мосьпане? Ви мені покажете? — Голка заходилася гратися з кучериком волосся, накручуючи на маленький пальчик. — Кажуть, вони такі темні, глибокі… там так добре торкатися одне одного… просто на очах мертвих королів…
— Тебе Абель прислав?
— Може, й так. А мо’, я сама себе прислала. Та коли хочете Абеля, я його приведу. Він заспіває мосьпанові солодкої пісні.
Кожне її слово переконувало Теона, що він має справу з якоюсь змовою. Але чиєю? І яка її мета? Чого Абелеві треба від нього? Якого дідька замислив пересічний співець, бандур з лютнею та нещирою посмішкою? «Він хоче знати, як я захопив замок, але не на те, щоб скласти пісню, — раптом прийшла до нього відповідь. — Він хоче знати, як ми увійшли, щоб звідси вийти.» Князь Болтон сповив Зимосіч, наче дитину в пелюшки — жоден не міг вибратися з замку чи з’явитися до нього без княжого дозволу. «А співець зі своїми пралями хоче утекти.» Винуватити його Теон не міг, та все ж відповів:
— Не хочу я ані Абеля, ані тебе, ані твоїх сестер. Дай мені спокій та йди собі.
Знадвору вихорами витанцьовував сніг. Теон прошкандибав до муру, так-сяк дістався уздовж нього Бойової Брами. Двійко вартових здалися б йому двійком сніговиків Малого Вальдера, якби не білі хмарки подиху.
— Хочу походити мурами, — сказав він їм. Власний його подих замерзав у повітрі.
— Там холодно, як у дідька, — попередив один.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Танок з драконами» автора Джордж Р.Р. Мартин на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Привид Зимосічі“ на сторінці 2. Приємного читання.