Розділ «Джон»

— Саме так, ясний пане. Королева Селиса порадила повідомити круком до Жбиру-в-Пущі, що я чекатиму на ласку його милості у Ніч-Кромі. Справа, яку я маю до короля, надто важлива, щоб довіряти її листам.

— Борг. — «Яка ще справа може занести сюди браавоського лихваря?» — Власний борг Станіса? Чи його брата?

Банкір склав пальці докупи.

— Не личить мені, найнижчому серед слуг, обговорювати, що саме заборгував чи не заборгував Залізному Банкові його милість король Станіс. Що ж до короля Роберта… ми мали велике задоволення і честь допомагати його милості в скрутах. Поки Роберт був живий, справи робилися належним чином. Але віднедавна Залізний Престол припинив усі виплати нашому банкові.

«Невже Ланістери — справді такі недоумки?»

— Проте хіба можна змусити Станіса взяти на себе борг його брата?

— Борг належить Залізному Престолові, — зауважив Тихо, — і виплачувати його має той, хто на ньому сидить. Юний король Томен та його радники у своїй упертості трохи перехопили через край. Тепер ми маємо намір залагодити цю справу з королем Станісом. Якщо він виявиться гіднішим нашої довіри, ми з великою охотою подбаємо про усі його потреби.

— Потр-реби! — заверещав крук. — Потр-реби!

Джон мав приблизно такі ж здогадки від тієї миті, коли почув, що Залізний Банк прислав на Стіну свого посланця.

— Останнє, що ми знаємо: його милість вирушив на Зимосіч протистати князеві Болтону та його прибічникам. Пошукайте його там, коли бажаєте. Але справа небезпечна — можете-бо опинитися у самому вирі війни.

Тихо чемно схилив голову.

— Ми, слуги Залізного Банку, дивимося в обличчя смерті не рідше, ніж ви, слуги Залізного Престолу.

«То я, на твою думку, служу престолові?» Джон мимоволі замислився, чи справді це так, але відповіді не знайшов.

— Я можу надати вам коней, припаси, провідників… усе потрібне, щоб дістатися Жбиру-в-Пущі. Відти самотуж шукайте шляху до Станіса.

«І не дивуйтеся, коли знайдете його голову на шпичці.»

— Але за це я попрохаю певну ціну.

— Ціну! — верескнув Мормонтів крук. — Ціну, ціну!

— Все завжди має свою ціну, хіба не так? — посміхнувся браавосець. — Чого ж просить у нас Варта?

— Ваші кораблі, для початку. З усіма жеглярами.

— Усі три? А як мені накажете повертатися до Браавосу?