Розділ «Джон»

Лицар обернувся до своєї королеви.

— Якщо не помиляюся, ваша милосте, Король-Башта стоїть отам. Чи не вшануєте мене честю?…

— Як скажете.

Королева узяла лицаря попід руку і проминула братчиків Нічної Варти, не подарувавши і другим поглядом.

«Оті язики вогню на короні — найтепліше, що є в цій королеві.»

— Вельмишановний пане Тихо! — покликав Джон. — Чи не приділите мені хвилинку? Якщо, звісно, така поважна особа не надто обтяжена справами.

Браавосець спинився і чемно посміхнувся.

— Ой, благаю, не кличте мене поважною особою. Я лише сумирний слуга Залізного Банку Браавоса.

— Котер Пайк написав мені, що ви прибули до Східної Варти на трьох кораблях: галеасі, галері та кочі.

— Таки-так, мосьпане. Цієї пори перетинати море досить небезпечно. Один корабель може й не дістатися мети, а три разом вже якось дадуть собі ради. Залізний Банк такими речами не легковажить.

— Чи не побалакати нам десь на самоті, перш ніж ви відбудете у подорож?

— Я до ваших послуг, князю-воєводо. До речі, в Браавосі ми маємо прислів’я: немає кращого часу, ніж зараз. Вам пасує?

— Незгірш якого іншого. То ходімо до моєї світлиці? Або хочете побачити верхівку Стіни?

Банкір зиркнув угору, де величезне світле громаддя малювалося на тлі неба.

— Боюся, там нагорі зараз панує страшенний холод.

— Холод і вітер. Зате навчитеся ходити якнайдалі від краю. Бо декого звідти таки здмухнуло. І все ж прогулянка Стіною… де ще вам у світі трапиться така нагода? Ніде і ніколи, запевняю вас.

— Певно, я шкодуватиму про свою обачність навіть на смертному ложі. Але після довгого дня у сідлі мене вабить не холод і вітер, а тепле помешкання під дахом.

— Ну то ходімо до світлиці. Шовкуне, май ласку — зготуй пряного вина.

Помешкання Джона позаду зброярні були хай не надто теплі, та хоч без вітру. Вогонь у комині згаснув; Шовкун не так ретельно дбав про нього, як свого часу Скорботний Ед. Мормонтів крук привітав прибульців вереском «Зер-рна!». Джон повісив кобеняка на кілок.

— То ви приїхали у пошуках Станіса, чи не так?