Розділ «Тиріон»

— Ні! — заскиглила вона посполитою мовою Вестеросу. — Пустіть!

Тиріон чув, як у відчайдушних спробах звільнитися репнула її сорочка. Мормонт тримав її за комір однією рукою, а іншою викручував кинджал.

— Годі вже тобі!

Тут з’явився власник закладу з кийком у руці. Побачивши розбитий глек, він нищівно вилаявся і завимагав розказати йому, що тут сталося.

— Битва карликів! — реготнув у відповідь тирошієць із ліловою бородою.

Тиріон блимнув очима на дівчину, що судомилася у повітрі.

— Чому? — запитав він. — Що я тобі зробив?

— Його вбили! — Раптом її залишила остання воля до спротиву. Тіло обвисло у Мормонтових руках, очі налилися слізьми. — Мого брата! Його схопили і вбили!

— Хто вбив? — запитав Мормонт.

— Жеглярі. З Семицарства. П’ятеро, усі п’яні. Побачили наш турнір на площі та пішли за нами. Коли зрозуміли, що я дівчина, то мене пустили, а брата забрали і вбили. Відрізали йому голову!

Тиріона раптом наче грім ударив. «Наш турнір на площі!» Він зрозумів, хто і звідки ця дівчина.

— Ти їздила на свині? — запитав він. — Чи на собаці?

— На собаці, — схлипнула вона. — На свині завжди сидів Оппо.

«Карлики з Джофріного весілля.» Саме з них почалися негаразди того вечора. «Чи не диво — зустріти їх за півсвіту звідти?» А може, і не диво. «Якщо вони мали хоч півстільки розуму, як їхня свиня, то втекли з Король-Берега негайно після смерті Джофа — поки Серсея не повісила на них частку вини у загибелі свого синочка.»

— Пустіть її, добрий лицарю, — сказав він панові Джорагу Мормонту. — Вона нічого нам не заподіє.

Пан Джораг зронив малу карлицю на підлогу.

— Мені шкода твого брата… але до його смерті ми не причетні.

— Він причетний! — Дівчина зіп’ялася на коліна, притискаючи розірвану і просяклу вином сорочку до малих блідих груденят. — Це він був їм потрібен! Вони думали, що Оппо — це він!

Дівчина зарюмсала, благаючи про допомогу всіх, хто її чув:

— Він має загинути так само, як мій бідолашний братик! Прошу вас, допоможіть! Убийте його, хто-небудь!