Розділ «Збігла наречена»

І вона втекла. Спершу до Десятивеж’я — на останнє прощання з матір’ю.

— Може статися, повернусь я не скоро, — попередила її Аша.

Але пані Аланіс нічого не зрозуміла.

— Де Теон? — питала вона. — Де мій милий хлопчик?

Пані Гвинеса хотіла лише знати, коли повернеться князь Родрік.

— Я на сім років за нього старша. Десятивеж’я має бути моїм.

Аша саме брала у Десятивеж’ї запаси, готуючись вирушати, коли її досягли новини про її власний шлюб.

— Мою дику небогу слід навчити розуму і приборкати, — казав Вороняче Око, якщо вірити чуткам, — і я знаю людину, яка це зробить.

Дядько одружив її з Еріком Бий-Залізо і поставив князя Трощи-Ковадло намісником на Залізних островах на той час, поки збирався ганятися світом за драконами. Свого часу Ерік був неабиякий воїн і безстрашний наскочник, міг похвалитися походами з дідом її діда — тим самим Дагоном Грейджоєм, на честь якого назвали Дагона П’яндиголову. Старі баби на Файному острові досі лякали онуків страшними казками про князя Дагона та його воїнів. «Я образила гонор Еріка на король-вічі, — подумала Аша. — Він не з тих, хто таке забуває.»

Вона мусила віддати дядькові належне. Одним ударом Еурон перетворив суперника на прибічника, встановив міцну владу на час своєї відсутності та прибрав Ашу як загрозу зі свого шляху. «Ще й нареготався, мабуть, на все горло.» Тріс Ботлик розповідав, що відсутню наречену на весіллі замінив тюлень.

— Сподіваюся, Ерік не наполягав на тілесному здійсненні шлюбу, — пирхнула вона, коли почула.

«Додому мені не можна, — подумала вона, — але й тут довго не засидишся.» Тиша лісу її бентежила. Аша все життя прожила на островах та на кораблях. Море ніколи не стояло спокійне; гуркіт і шипіння хвиль на скелястому березі лунали у її крові. Але у Жбирі-в-Пущі хвиль не було… самі лише дерева, нескінченні дерева: смереки, вартові сосни, буки, ясени, старі дуби, каштани, залізнини та ялини. Їхній шурхіт був тихіший за море; вона чула його лише за сильного вітру, і тоді зусібіч доносилися дивні зітхання, наче дерева шепотілися одне до одного мовою, яку вона не розуміла.

Нині уночі шепіт здавався гучнішим, ніж зазвичай. «Вихори мертвого брунатного листя, — сказала собі Аша, — голе гілля рипить під вітром.» Вона відвернулася від вікна, від лісу. «Мені треба корабельний чардак під ноги. Або, як нема корабля, то хоч харчів у шлунок.» Увечері вона проковтнула забагато вина, та замало хліба — і ані шматочка великої смачної печені з кривавим соком.

Світла місяця вистачило, щоб знайти одяг. Вона нап’яла грубі чорні штани, товсто підбиту сорочку та зелену шкіряну камізелю, внапуст укриту сталевими платвами. Лишивши К’ярла спочивати, вона обережно спустилася зовнішніми сходами вежі, що зарипіли під її босими ногами. Один із вартових, що ходив муром, побачив рух, упізнав її та здійняв списа на знак вітання. Аша тихенько свиснула йому в відповідь. Перетинаючи внутрішнє подвір’я до кухні, вона змусила псів Галбарта Гловера забрехати. «То й добре, — подумала вона. — Не чутиму тих клятих дерев.»

Аша саме відрізала собі клинець жовтого сиру від кружала завбільшки з колесо воза, коли у кухню ступив Тріс Ботлик, загорнутий у товстого хутряного кожуха.

— Вітаю, моя королево.

— Та годі тобі глузувати!

— Ти завжди царюватимеш у моєму серці. Жодна юрба галасливих телепнів на король-вічі цього не змінить.

«Що мені робити з цим хлопчиськом?» Та ні, Аша не сумнівалася у його відданості. Він не лише виступив її поборником на пагорбі Нагги, не лише вигукнув її ім’я на вічі — але й перетнув море, щоб приєднатися до неї, покинувши свого короля, родичів і домівку. «Ну, не те щоб він насмілився кинути виклик Еуронові у обличчя…» Коли Вороняче Око вивів кораблі у море, Тріс просто затримався позаду і змінив напрям лише тоді, коли решта кораблів зникла з очей. Утім, навіть і цей вчинок потребував мужності — адже більше йому на острови дороги не лишилося.

— Сиру хочеш? — запитала його Аша. — Є ще окіст і гірчиця.