Розділ «Тиріон»

— Лемора сама знає, де ховатися. А я залишуся тут.

— Ми присягалися захищати тебе, — тихо промовила Лемора.

— Мене не треба захищати. Я пораюся з мечем незгірш Качура. Я сам уже наполовину лицар!

— А на іншу половину — малий хлопчина, — відповів Гриф. — Роби, що наказано. Мерщій!

Юнак стиха вилаявся і жбурнув свою жердину на чардак. У тумані стукіт породив дивне відлуння — якусь хвилину здавалося, що жердини сиплються з неба і падають навколо них.

 — Чому це я мушу тікати і ховатися? Хальдон лишається нагорі, Ізілья теж. Ба навіть Хугор!

— Еге ж, — відповів Тиріон, — але ж я на зріст невеличкий і легко сховаюся хоч би за качку.

Він устромив півдесятка смолоскипів у вугілля жарівниці й дочекався, щоб зайнялося просякле олією ганчір’я. «Не витріщайся у вогонь» — сказав він подумки сам собі. Адже вогонь робить сліпим у темряві.

— Але ж ти карлик!… — з гіркотою вигукнув Молодий Гриф.

— Ой, викрили мою таємницю! — вишкірився Тиріон. — Так, я на зріст менший за половинку Хальдона. І моя смерть — як блазня пердь: чи сміх, чи гріх, а всім начхати.

«А найбільше — мені.»

— Що ж до тебе… ти є все.

— Карлику, — мовив Гриф, — я тебе застерігав…

З туману пролунав скорботний лемент — високий, тремтливий, ледве чутний. Лемора обернулася, здригаючись.

— Рятуй нас, Седмице!

Зруйнований міст лежав попереду за якісь два сажні. Навколо його підпорних стовпів вода вирувала піною, наче з рота навіженого безумця. За сорок стоп угорі під миготливим ліхтарем стогнали та бурмотіли кам’яні люди. Більшість із них звернули на «Соромливу діву» не більше уваги, ніж на колоду в воді. Тиріон міцніше стиснув смолоскипа і раптом помітив, що затамував подих. І ось вони опинилися під мостом; з обох боків стояли білі стіни з важкими сірими запонами сірої мшеді, навколо човна сердито крутилася піна. Одну мить здавалося, що човен зараз вріжеться у підпору праворуч, але Качур щосили уперся жердиною, відштовхнув суденце на середину проходу, і ще за кілька ударів серця вони попливли рівно та безперешкодно.

Тиріон не встиг і видихнути, як Молодий Гриф ухопив його за плече.

— Що ти таке кажеш? Я є все? Що ти маєш на увазі? Чому це я — все?

— Ну, — відповів Тиріон, — якби кам’яні люди ухопили Яндрі, Грифа чи нашу чарівну Лемору, ми б належно їх оплакали і рушили далі своїм шляхом. Але якщо втратити тебе, то вся пригода стає безглуздою, а цілі роки, що сирний король і євнух витратили на гарячкове плетіння задумів та змов, вважай, змарновано… хіба не так?

Хлопець кинув погляд на Грифа.