Розділ «Джон»

— Ви знайдете їх тут.

Джон простяг обпечену руку над мапою, на захід від королівського гостинця і на південь від Дарунку.

— У тих горах? — підозріливо перепитав Станіс. — Я не бачу тут на мапі жодного замку. Ані шляхів, ані містечок, ані навіть сіл.

— Пан батько колись казали: мапа — то одне, а земля — то інше. У високих долинах та на гірських полонинах упродовж тисяч років живуть роди людей зі своїми ватажками та старійшинами. Ви б назвали їх дрібними панами чи князьками, та вони між собою не беруть титулів. Захисники честі родів б’ються велетенськими обіручними мечами, посполиті родичі кидають каміння та лупцюють один одного дрючками з гірського ясену. Мушу сказати, то досить буйливе і немирне плем’я. Коли вони не ворогують між собою, то випасають отари, рибалять у Крижаній затоці та вирощують найміцніших коней у світі.

— І ти гадаєш, вони битимуться за мене?

— Якщо ви їх попрохаєте.

— То я мушу вижебрувати те, що моє за правом?

— Я сказав: попрохати, а не жебрати. — Джон забрав руку з-над мапи. — Надсилати туди листи — марна справа. Вашій милості доведеться поїхати особисто. Куштувати їхнього хліба та солі, пити їхнє пиво, слухати їхніх дударів, хвалити красу їхніх доньок і мужність синів — і тоді ви матимете їхні мечі. Гірські роди не бачили короля, відколи Торген Старк схилив коліна перед Завойовником. Ваш приїзд зробить їм честь. Але НАКАЖІТЬ їм битися за вас — вони перезирнуться та спитають: «Хто це такий? Він що, з себе короля ламає?»

— Про скільки родів йдеться?

— Десятків зо чотири, великих і малих. Кремінці, Вулі, Нореї, Лидоли… а як звоюєте на свій бік Старого Кремінця та Великого Цеберника, то й решта напевне піде за ними.

— Великого Цеберника?!

— Старійшину Вуля. Він має найбільше черево у всіх горах, і найбільше людей теж. Вулі здавна рибалять у Крижаній затоці, а дітей лякають, що як ті не слухатимуться, то їх заберуть залізняки. Але щоб їх дістатися, вашій милості доведеться подолати землі Нореїв. Вони живуть найближче до Дарунку і завжди були приязні до Варти. Я міг би дати вам провідників.

— Міг би? — Пильний Станіс нічого не проминав. — Чи даси?

— Дам. Вони вам знадобляться. І міцні конячки теж. Шляхи у тих краях мало відрізняються від козячих стежок.

— Козячих стежок? — Король звузив очі. — Я кажу, що мушу пересуватися якнайшвидше, а ти заганяєш мене на козячі стежки?!

— Коли Юний Дракон звоював Дорн, то проминув дорнійські вартові вежі на Кістяному шляху саме козячими стежками.

— Я цю казку теж знаю. Даерон надто розхвалив себе у своїй марнославній книжці. Ту війну виграли завдяки кораблям, а не козячим стежкам. Дубовий Кулак зламав опір Накоту і подолав половину Зеленокрівці, поки головна дорнійська потуга мулялася у Великокняжому Проході. — Станіс застукотів пальцями по мапі. — А чи не сповільнять моє пересування ті гірські князьки?

— Якщо й сповільнять, то бенкетами. Кожен намагатиметься перевершити гостинністю іншого. Панотець колись казали, що ніде так не напихалися за столом, як на гостині у гірських родів.

— За три тисячі вояків я вже якось переживу вищання їхніх дударів та куліш з казана, — буркнув король не надто вдоволено.

Джон обернувся до Мелісандри.