Розділ «Джон»

— Ризвелі та Турстани з’єднані з домом Болтон шлюбними союзами, — відказав йому Джон. — Решта домів втратили на війні своїх голів. Я навіть не знаю, хто їх тепер очолює. Але Ґавин Харч — нікому не посіпака, і рук нічиїх не лиже. Вашій милості варто прийняти його умови.

Станіс скреготнув зубами.

— Він каже мені, що Умбер ніколи й нізащо не битиметься проти Умбера!

Джон не здивувався.

— Коли дійде до мечів, роздивіться, де майорить прапор Готера, і поставте Морза на інший край війська.

Але Велетнева Смерть не погодився.

— Так його милість покаже слабкість. А я кажу: треба показати силу! Випалити Остань-Огнище до землі та рушити на війну з головою Ґавиного Харча на списі — щоб була наука наступному панові, який насмілиться пропонувати королю половину своєї відданості!

— Чудовий задум. Якщо ви хочете налаштувати проти себе кожну людину на півночі. Половина — це більше, ніж нічого. Умбери не мають причини любити Болтонів. Якщо Хвойдоріз приєднався до Байстрюка, то лише тому, що Ланістери утримують Великоджона в полоні.

— Це його відмовка, не справжня причина! — пручався пан Годрі. — Якщо небіж помре у кайданах, дядьки хутенько заберуть собі землі й панську владу!

— Великоджон має синів та доньок. На півночі, пане лицарю, діти від чоловікового лона ще досі мають першість перед дядьками.

— Це коли вони живі. Бо мертві діти ніде не мають першості.

— Висловіть вашу думку в присутності Морза Умбера, пане Годрі — і ви дізнаєтеся про смерть більше, ніж вам бажається.

— Я вбив справжнього велетня, хлопчисько. З якого дива мені боятися засидженого вошами північанина, що малює велетня у себе на щиті?

— Ваш велетень тікав. А Морз не тікатиме.

Лицар-здоровань зачервонівся.

— Ти, хлопчисько, надто зухвало мелеш язиком тут, у королівській світлиці. У дворищі я чув від тебе іншу пісню.

— Та облиш уже, Годрі! — мовив пан Юстин Масей, верткий та жвавий, хоч і трохи повнотілий лицар з приязним веселим обличчям та шапкою блякло-солом’яного волосся. Саме Масей був одним із двох «непотойбічних» розвідників. — Ми всі знаємо, якого ти маєш велетенського меча. Досить уже теліпати ним у нас перед очима.

— Якщо хто тут чим і теліпає, то це ти, Масею, своїм задовгим язиком!…

— Ану тихо! — визвірився Станіс. — Воєводо Сніговію, прошу вашої уваги та поради. Я сидів тут у надії, що дичаки матимуть досить дурощів для нового нападу на Стіну. Та вони вирішили не робити мені таку ласку. Тому настав час дати ради іншим моїм ворогам.

— Розумію, — обережно відповів Джон. «Чого він хоче від мене?» — Я не плекаю любові ані до князя Болтона, ані до його сина, та Нічна Варта не може підняти проти них зброю. Наші обітниці забороняють…