У натовпі почувся шепіт розгубленості і здивування.
Швидко приклеївши до обличчя широку фальшиву посмішку, Секстон обернувся до преси і, немов вибачаючись, підняв угору палець.
— Вибачте, можна я на хвильку відлучуся? Мені дуже шкода, що я змушую вас чекати. — І він зітхнув, зобразивши втомлену добродушну посмішку. — Родина на першому місці.
Кілька репортерів розсміялися.
Секстон, побачивши, як з правого боку до нього наближається Рейчел, швидко дійшов висновку, що довгоочікуване примирення доньки з батьком краще проводити у приватній обстановці. Але саме приватності наразі і бракувало. Секстон стрельнув очима на велику ширму, що стояла праворуч.
Не припиняючи приязно посміхатися, Секстон привітно помахав рукою доньці й відійшов од мікрофона. Рушивши під кутом їй навперейми, він пішов так, щоб Рейчел довелося зайти за ширму, аби з ним зустрітися. Опинившись поза очима та вухами преси, він вигукнув, посміхаючись і розкриваючи їй обійми:
— Доню! Яка несподіванка!
Рейчел мовчки підійшла до нього і заліпила йому гучного ляпаса.
Опинившись сам-на-сам з батьком за ширмою, Рейчел поглянула на нього з невимовною огидою. Вона сильно ударила його по обличчю, але він навіть не змигнув. Проявивши моторошне самовладання, він швидко прибрав фальшиву посмішку з лиця і змінив її на докірливу недобру гримасу.
— Чого ти сюди приперлася? Ти не мала тут бути! — перейшов він на лиховісний шепіт.
Рейчел побачила лють у його очах, але вперше в житті не злякалася.
— Я звернулася до тебе по допомогу, а ти мене продав! Мене ледь не вбили!
— Щось не схоже, як на тебе поглянути! — кинув він майже розчаровано.
— У НАСА не знали про це шахрайство, і президент тобі це сказав! — Нетривалий переліт Рейчел до Вашингтона був позначений метушливим обміном телефонними дзвінками між нею, Білим домом, батьком та навіть Габріель Еш. — Ти ж пообіцяв Заку Герні, що поїдеш до Білого дому!
— А я й поїду туди. Після перемоги на виборах.
Рейчел огидно було усвідомлювати, що цей чоловік — її батько.
— Те, що ти збираєшся зробити, — безумство.
— Та невже? — хихикнув Секстон. Він повернувся і змахнув рукою, показуючи на трибуну, що виднілася з-за ширми позаду нього. На ній очікувально лежав стос білих конвертів. — У конвертах інформація, яку ти мені надіслала, Рейчел. Ти. Тому кров президента і на твоїх руках.
— Я переслала тобі ту інформацію, бо потребувала твоєї допомоги! Коли вважала, що президент і НАСА теж винні!
— Зважаючи на ці свідчення, складається враження, що НАСА дійсно винна.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Точка Обману» автора Ден Браун на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „131“ на сторінці 2. Приємного читання.