Розділ «82»

Зітри у своїй пам’яті все, що знаєш про цей уламок метеорита.

Майкл Толланд і раніше боровся зі своїми бентежними роздумами про метеорит, а тепер, коли Рейчел поставила йому проникливі запитання, його тривога зросла ще більше. Він похмуро поглянув на камінець, який тримав у руці.

Уяви, що хтось дав його тобі без жодних пояснень щодо походження і властивостей. Якого висновку ти дійдеш у результаті аналізу?

Толланд розумів, що запитання Рейчел має особливий підтекст, і все ж таки як аналітична вправа воно виявилося напрочуд корисним. Відкинувши всі дані, якими його забезпечили одразу ж після прибуття до житлосфери, Толланд був змушений визнати, що його аналіз скам’янілостей ґрунтувався на одному-єдиному припущенні, а саме: камінь, де містяться ці скам’янілості, є не чим іншим, як метеоритом.

А якби про метеорит ніхто нічого не говорив? Не в змозі поки що придумати інше пояснення, Майкл, однак, спробував подумки відкинути всі відомості. Результат виявився достатньо дивним і не дуже приємним. І ось тепер Толланд, Рейчел і заспаний Коркі Марлінсон обговорювали ідеї, які спали їм на думку.

— Отже, — повторила Рейчел напруженим голосом, — Майкле, ти стверджуєш, що якби хто-небудь дав тобі цей камінь з відбитками без жодних пояснень, ти виснував би, що він із Землі.

— Безперечно, — підтвердив Толланд. — А який би ще висновок міг спасти мені на думку? Вирішити, що знайдено зразок позаземного життя, набагато складніше, ніж стверджувати, що знайдена скам’янілість належить до ще не описаного земного виду. Щоріч учені виявляють десятки нових земних організмів.

— Воша завдовжки два фути? — саркастично вигукнув Коркі. — Ти вважаєш, що комаха такого розміру може існувати на Землі?

— Можливо, колись існувала, — відповів Толланд. — Адже не обов’язково вона повинна існувати саме зараз. Ми маємо справу зі скам’янілістю. Їй сто дев’яносто мільйонів років. Вона з юрського періоду. Безліч доісторичних відбитків залишили істоти величезних розмірів, які просто шокують, — крилаті рептилії, динозаври, птахи.

— Не подумай, що я хизуюся фаховою підготовкою фізика, Майкле, але у твоїх міркуваннях є серйозна вада. Усі доісторичні істоти, які ти щойно назвав, — динозаври, рептилії, птахи — мали внутрішній скелет. І він дозволяв їм вирости до значних розмірів попри силу земного тяжіння. Але ці скам’янілості… — Коркі узяв зразок і підніс його ближче до очей. — Ці істоти мають лише зовнішній скелет. Це ж антроподи. Жуки. А ти сам казав, що жук такого розміру може з’явитися тільки за умови слабкої гравітації. Інакше його зовнішній скелет просто зруйнувався б.

— Так і є, — погодився Толланд. — Цей вид вимер би, якби потрапив на Землю.

Коркі роздратовано зсунув брови.

— Якщо тільки не припустити, що якийсь печерний мешканець завів у себе ферму з вирощування вошей в умовах невагомості, то я просто не розумію, як ти взагалі можеш дійти висновку про земне походження жуків завбільшки два фути.

Майкл стримав усмішку.

— Існує ще одна можливість. — Він пильно поглянув на друга. — Коркі, ти ось звик весь час дивитися вгору. А зараз подивися вниз. Адже тут, на нашій планеті, існує величезне анти-гравітаційне середовище. Існує з доісторичних часів.

Коркі здивовано витріщився на Толланда:

— Про що ти, в біса, говориш?

Толланд показав за вікно, на залитий мерехтливим місячним світлом океан.

— Про океан.