Розділ «14»

Білий дім — один із найменших президентських особняків у світі. Він має 170 футів завдовжки, 85 футів завширшки і займає впорядковану ділянку площею всього-на-всього 18 акрів. Зроблений архітектором Джеймсом Хобеном проект схожої на ящик кам’яної споруди з чотирискатним дахом, балюстрадою та входом з колонами хоча й не вирізнявся оригінальністю, але переміг на відкритому конкурсі. Експерти віддали йому перевагу через його «привабливість та шляхетний і скромний зовнішній вигляд».

Хоча президент Захарій Герні і провів у Білому домі три з половиною роки, він майже завжди почувався чужим у цьому лабіринтові люстр, старожитностей та озброєних охоронців з морської піхоти США. Однак зараз, швидко йдучи до Західного крила будівлі, він почувався навдивовижу чудово. Він не йшов — він летів над плисовою килимовою доріжкою.

Кілька членів персоналу Білого дому підвели голови, коли до них наблизився президент. Герні помахав їм рукою і привітав кожного по імені. Ті відповіли хоча й чемно, але якось неохоче, явно вичавивши з себе посмішки.

— Доброго ранку, пане президент.

— Приємно вас бачити, пане президент.

— Здрастуйте, сер.

Йдучи до свого кабінету, президент почув за спиною перешіптування. У Білому домі поволі починався бунт. За останні кілька тижнів розчарування на Пенсільванія-авеню, 1600 досягло тієї точки, коли Герні почав нагадувати собі капітана, який намагається вивести корабель із зони шторму, а команда у цей час замислила збунтуватися.

Президент не винуватив їх. Його команда наполегливо працювала на перемогу на майбутніх виборах, аж раптом їм здалося, що президент не зміг як слід прийняти пас, втратив м’яча і розгубився.

«Невдовзі вони все зрозуміють, — запевнив себе Герні. — Невдовзі я знову стану героєм».

Він шкодував, що так довго доводиться тримати персонал у невіданні, але цього разу секретність мала вирішальне значення. В плані здатності зберігати таємниці Білий дім мав репутацію найбільшого базікала у Вашингтоні.

Герні увійшов до приймальні Овального кабінету і підбадьорливо махнув своїй секретарці.

— Сьогодні вранці ви чарівні, Долорес.

— І ви також, сер, — відповіла вона, обдивляючись його звичний одяг з неприхованою несхвальністю.

— Я хотів би, щоб ви організували мені зустріч, — мовив він, понизивши голос.

— Зустріч із ким, пане президент?

— З усім персоналом Білого дому.

Секретарка спантеличено поглянула на нього.

— З усім персоналом? З усіма 145 працівниками?

— Саме так.