Розділ «59»

Майкл Толланд бував у відкритому морі достатньо часто, аби знати, що океан поглинає свої жертви швидко — без вагань і каяття. Лежачи виснажений та розбитий на широкому крижаному полі, він ледь міг роздивитися примарні обриси височенного льодовикового шельфу Мілна, що танули на відстані. Він знав, що потужна арктична течія, яка бере початок біля островів Королеви Єлизавети, робить величезну петлю довкола полярної льодовикової шапки і насамкінець торкається узбережжя на півночі Росії. Утім, це не мало значення. Бо це буде через багато місяців.

Ми маємо тридцять хвилин… щонайбільше сорок п’ять.

Толланд знав, що, якби не захисна гелева ізоляція їхніх комбінезонів, вони давно б уже померли. На щастя, завдяки особливому матеріалу цих комбінезонів їхні тіла залишалися сухими — а це була найважливіша обставина для виживання за таких умов.

Ізоляційний гель у їхніх комбінезонах не лише пом’якшив падіння, а й допомагав зараз зберегти ту невелику кількість тепла, яка в них наразі залишалася.

Невдовзі почнеться переохолодження. Воно почнеться ледь відчутним онімінням кінцівок — то кров відступить до центру тіла, щоб захистити його життєво важливі внутрішні органи. Потім прийдуть марення та галюцинації, пульс і дихання уповільняться, позбавляючи мозок кисню. Тоді тіло зробить останнє зусилля зберегти залишок тепла і відключить усі функції, окрім серцевої та дихальної. Після цього настане втрата свідомості. І насамкінець серце та мозок припинять функціонувати остаточно.

Толланд повернув голову і поглянув на Рейчел… Йому дуже хотілося зробити хоч що-небудь, аби їй допомогти.

Оніміння, що почало ширитися тілом Рейчел Секстон, було не таким болючим, як могло здатися. Воно було як бажана ін’єкція знеболювального. Природний морфій. Під час падіння вона втратила свої окуляри і від холоду ледь змогла розплющити очі.

Поряд на льоду вона побачила Толланда й Коркі. Толланд дивився на неї очима, повними співчуття. Коркі ворушився, але це явно завдавало йому сильного болю.

Тіло Рейчел шалено сіпалося від холоду, а розум похапцем шукав відповіді на запитання. Хто це зробив? Чому? Думки плуталися від обважнілості, що посилювалася в її тілі. Усе поступово почало втрачати сенс. Вона відчула, наче її тіло заколисує якась невидима сила і хилить в сон. Рейчел почала опиратися цій силі. У ній спалахнув пекучий гнів, і вона спробувала роздмухати його полум’я.

Вони намагалися нас убити! Вона поглянула на загрозливий зловісний океан і зрозуміла, що нападникам це вдалося. Ми уже мертві. Але навіть зараз, коли вона знала, що, найпевніше, так і помре, не дізнавшись усієї правди про смертельну комбінацію, яка розігралася на льодовиковому шельфі Мілна, Рейчел здалося, що вона знає, кого винуватити.

Найбільшу вигоду з цього мав директор НАСА. Саме він послав їх у небезпечну експедицію. У нього був прямий зв’язок з Пентагоном та спецназом. Але що Екстром мав з того, що встромив метеорит у лід? Що мали з того решта?

Рейчел умить пригадала Зака Герні і замислилася: президент — співучасник чи просто пішак, який нічого не знає і не підозрює? Нічого Герні не знає. Він не винен. Скоріш за все, НАСА просто пошила його в дурні. І зараз лише одна година відділяла Герні від заяви про історичне відкриття, зроблене НАСА. І він зробить його на тлі документального відеофільму, що містить схвальні відгуки чотирьох незалежних науковців.

Чотирьох мертвих незалежних науковців.

Тепер Рейчел уже нічого не могла вдіяти, щоб зупинити цю прес-конференцію, але вона поклялася собі, що той, хто несе відповідальність за сьогоднішній напад, дорого за це заплатить.

Зібравши всі свої Сили, Рейчел спробувала сісти на лід. Коли вона згинала і розгинала кінцівки, їй здалося, що руки та ноги немов закам’яніли. Мало-помалу вона стала навколішки і врівноважила себе на пласкому льоду. Голова у неї обертом ішла. Довкола, скільки сягав погляд, вирував океан. Толланд лежав поруч, дивлячись на неї запитальним поглядом. Рейчел відчула, що він думає, наче вона зібралася молитися. Звісно, що не збиралася, хоча молитва була, мабуть, не гіршим шансом на їхній порятунок, аніж те, що вона задумала.

Правою рукою Рейчел помацала свою талію і знайшла там льодоруб, і досі пристебнутий до ременя. Закляклими пальцями вхопилася вона за руків’я, повернувши льодоруб робочою частиною вниз — як перевернуту літеру Т. Зібравши всю свою силу, вона вдарила ним об лід.

Гуп! І знову — гуп!

Кров у її жилах відчувалася як холодний кисіль.

Гуп!