Розділ «16»

Ось уже годину Рейчел Секстон летіла на північ. За всю дорогу вона бачила внизу лише воду. Тільки один раз промайнула земля — Ньюфаундленд.

— Ну чому ж стільки води? — пробурмотіла вона.

У віці семи років, катаючись на ковзанах по замерзлому ставку, Рейчел провалилася під лід. Опинившись у страшній пастці, вона вже не сумнівалася, що помре, але несподівано сильні руки матері витягнули її з води. З того жахливого дня Рейчел нерідко відчувала моторошні напади гідрофобії. Особливо лякали її безкрайні морські простори і холодна вода. От і зараз, коли навколо не було нічого, окрім неба і Північного Льодовитого океану, страх знову прокинувся в ній.

До тієї хвилини, коли Лусіджен вийшов на зв’язок з військовою базою Туле на півночі Гренландії, щоб звірити координати, Рейчел навіть не уявляла, як далеко вони залетіли.

Невже вони за Полярним колом? Відкриття виявилося не з приємних. Куди її везуть? Що ж там виявила НАСА?

Незабаром сіро-блакитний простір унизу вкрився тисячами білих цяток.

Айсберги.

Рейчел бачила айсберги лише раз у житті. Сталося це шість років тому, коли мати умовила її поїхати з нею в круїз до берегів Аляски. Рейчел наполегливо пропонувала безліч інших варіантів спільної подорожі. Природно, що по землі, а не по воді.

— Рейчел, люба, — вмовляла мати, — дві третини планети покриті водою. Отже, рано чи пізно тобі доведеться мати з нею справу.

Місіс Секстон була типовою життєстійкою жінкою з Нової Англії, що мала твердий намір виховати доньку сильною особистістю.

Цей круїз став їхньою останньою спільною подорожжю.

Кетрін Вентворт Секстон. Рейчел відчула раптовий біль самотності. Наче вітер, що завивав за вікном літака, в її душу хлинули спогади — так само стрімко, як і завжди. Востаннє вони з матір’ю розмовляли по телефону. Це був ранок Дня подяки.

— Вибач, мамо. — Рейчел зателефонувала додому із занесеного снігом аеропорту О’Хара. — Я знаю, що в нашій сім’ї ніколи не проводили День подяки нарізно. Але схоже, що сьогодні це відбудеться.

Здавалося, мати жахливо занепокоїлася.

— Мені так хотілося тебе побачити!

— Та й мені теж. Коли будете з татом смакувати індичку, уявляй собі, як я тут, в аеропорту, харчуюся всякою гидотою.

Запало довге мовчання. Потім місіс Секстон знов заговорила, але її голос звучав якось дивно.

— Доню, я не хотіла говорити до твого приїзду, але батько стверджує, що дуже зайнятий і не зможе цього року вибратися на свято додому. Залишиться у своїй квартирі там, у Вашингтоні, на весь уїк-енд.

— Що?! — Рейчел не змогла приховати подиву, проте він одразу ж змінився гнівом. — Але ж це — День подяки! Сенат не засідає! А додому йому добиратися менш ніж дві години! Він зобов’язаний бути з тобою!