Розділ «48»

Ідучи льодовою пустелею в темряві ночі, Рейчел Секстон відчувала, як їй у душу заповзає холодний страх. Мозок повнився бентежними картинами і думками — метеорит, світний планктон, наслідки помилки, якої припустилася Нора Менгор, аналізуючи зразки криги.

Нора стверджувала, що лід монолітний і утворився з прісної води. Казала, що робила свердловини по всьому льодовику, зокрема і безпосередньо над метеоритом. Якби льодовик містив солоні проміжки із замерзлим планктоном, то вона б їх неодмінно виявила. Хіба не так? Але інтуїція Рейчел незмінно повертала її до простого пояснення світіння в шахті.

У цьому льодовику є замерзлий планктон.

За десять хвилин, залишивши в снігу чотири ракети, вони відійшли від житлосфери приблизно на двісті п’ятдесят ярдів. Нора зупинилася раптово, без попередження.

— Ось потрібне місце, — рішуче заявила вона, немов чаклун, що точно визначив за допомогою лози, де є вода.

Рейчел обернулася і подивилася вгору по схилу, звідки вони прийшли. Житлосфера вже давно сховалася в мороці ночі, проте яскраві плями ракет чітко вирізнялися на снігу. Найперша мерехтіла тьмяно, немов далека зірка. Ракети утворювали бездоганну пряму лінію, як на чітко розпланованій злітній смузі. Рейчел відчула повагу до професіоналізму Нори.

— Ще одна причина, чому я пустила санчата попереду, — сказала доктор Менгор, завваживши погляд Рейчел, — це те, що полози прямі. Потрібно просто покластися на силу гравітації і не втручатися, тоді напевно одержиш пряму лінію.

— Бездоганний трюк, — оцінив Толланд. — Шкода, що у відкритому морі так не можна зробити.

«А це і є відкрите море», — подумала Рейчел і уявила нескінченну океанську безодню. На частку секунди її увагу привернуло якесь далеке джерело світла. Потім воно зникло, немов затулене якимсь рухомим предметом, але незабаром з’явилося знову. Рейчел стривожилася.

— Норо, — крикнула вона, долаючи шум вітру, — здається, ти казала, що тут водяться полярні ведмеді?

Але та готувала останню ракету і не почула запитання. А може, просто не визнала за потрібне на нього відповісти.

— Полярні ведмеді, — прокричав Толланд, — живляться тюленями! А на людей нападають тільки тоді, коли ті вдираються на їхню територію!

— Але ж це і є територія полярних ведмедів, чи не так? — Рейчел ніяк не могла запам’ятати, на якому з полюсів живуть ведмеді, а на якому — пінгвіни.

— Так, — відповів Толланд. — Саме ведмеді дали Арктиці її назву. «Арктос» грецькою і означає «ведмідь».

Чорт! Рейчел нервово подивилася в морок.

— А в Антарктиці полярних ведмедів немає, — продовжив Толланд, — тому її назвали «Антиарктос».

— Спасибі, Майку! — прокричала Рейчел. — Годі про полярних ведмедів.

Він розсміявся.

— Добре, вибач.