Розділ «35»

Вигляд згори, який зараз транслювався до намету мікророботом, що кружляв під куполом житлосфери, скидався на сцену з якогось авангардистського фільму: тьмяне освітлення, блискуча і поверхня води в отворі, через який витягли метеорит. Біля краю цього отвору лежить долілиць якийсь азієць, і поли його піджака з верблюжої шерсті розпростерлися обабіч нього, наче величезні крила. Видно було, що він намагається взяти зразок води з цієї велетенської ополонки.

— Маємо його зупинити, — сказав Дельта-Три.

Дельта-Один погодився. Шельф Мілна мав свої секрети, котрі підрозділ «Дельта», згідно з наказом, мав охороняти навіть із застосуванням сили.

— А як же ми його зупинимо? — виклично спитав Дельта-Два, і досі стискаючи в руці джойстик. — Ці мікророботи нічим не оснащені.

Дельта-Один невдоволено скривився. Мікроробот, що зараз ширяв у повітрі, був розвідувальною моделлю, позбавленою додаткового устаткування заради збільшення тривалості польоту. Тому він був так само безневинним, як і звичайна хатня муха.

— Треба зв’язатися з контролером, — заявив Дельта-Три.

Дельта-Один незмигно уставився на зображення Вейлі Міна, що небезпечно завис над краєм води. Поблизу нікого не було, а крижана вода мала властивість позбавляти здатності кричати тих, хто у неї падав.

— Ану дай мені джойстик.

— Що ти зібрався робити? — невдоволено спитав військовик за пультом керування.

— Те, чого нас навчили, — відрізав Дельта-Один, відсуваючи його вбік і беручись за джойстик. — Імпровізувати.