Розділ «53»

Розум Рейчел Секстон повністю втратив здатність до логічного мислення. Не залишилося в її голові думок ані про метеорит, ані про загадкову роздруківку, що лежала в її кишені, ані про Міна, ані про жахливий напад, вчинений на них на льодовику. За лишилася одна-єдина поточна справа.

Порятунок.

Унизу мелькала крига, схожа на нескінченне гладеньке шосе. Рейчел не розуміла, що відбувається з її тілом: чи то воно заніміло від страху, чи то його захищає щільний костюм. Болю вона не відчувала. Не відчувала нічого.

Одначе…

Пристебнута біля пояса до Толланда, Рейчел на мить опинилася з ним лицем до лиця, з’єднавшись у ніякових обіймах. Десь попереду, наповнений вітром, мчав балон кулі, більше нагадуючи гальмівний парашут перегонового автомобіля. Коркі летів услід, шалено обертаючись, немов валун, що котиться з гори. Слабке світло, що позначало те місце, де їм довелося пережити страшний напад, майже зникло з очей.

Вони мчали дедалі швидше, а тертя нейлонових костюмів об лід ставало дедалі сильнішим, видаючи сичання, що переходило у свист. Важко було точно визначити, з якою швидкістю вони рухаються. Гладка поверхня під ними з кожною секундою проносилася все швидше і швидше. Незнищенна повітряна куля не збиралася ані рватися, ані уповільнювати політ, ані відпускати від себе «пасажирів».

«Треба відчіплятися», — подумала Рейчел. Адже вони мчали в напрямку від однієї смертельної небезпеки до іншої. Напевне, до океану вже миля — не більше! Сама лише думка про крижану воду сколихнула страшні спогади.

Пориви вітру ставали дедалі різкішими, а з ними збільшувалася і швидкість. Десь позаду верещав од страху Коркі. Рейчел розуміла, що вже за декілька хвилин усі троє стрімко перелетять через крижане урвище й опиняться у владі вбивчої океанської стихії.

Толланд, очевидно, думав про те саме — він намагався відстебнути кріплення.

— Не можу розчепити! — прокричав він. — Натяг дуже великий!

Рейчел сподівалася, що хвилинне послаблення вітру допоможе Майклу, але безжальний вітер дув з неослабною завзятістю.

Намагаючись допомогти, вона зігнулася і з силою увіткнула в лід підошви зі шпичаками. Через це в повітря здійнявся цілий вихор крижаних та снігових бризок, дуже схожий на півнячий хвіст. Швидкість руху трохи ослабла.

— Давай! — прокричала Рейчел, трохи піднявши ногу.

В результаті канат метеозонда на мить ослабнув. Толланд потягнув кріплення, намагаючись відстебнутися. Нічого не вийшло — навіть близько.

— Ще раз! — прокричав він.

Цього разу обидва зігнулися одночасно й уперлися в лід шипами, здійнявши в повітря ще більший фонтан льоду і снігу. В результаті їх рух сповільнився вже помітніше.

— Ще раз!

І за командою Толланда обидва висмикнули шпичаки з льоду. Куля рвонула вперед. Натяг ослаб, і Майкл засунув палець під карабін, смикаючи гачок і намагаючись розстебнути замок кріплення. Цього разу він виявився ближчим до мети, але натяг і досі залишався дуже сильним. Нора не випадково хвалилася, що кріплення на її поясах найвищої якості — надміцні, зі спеціальним додатковим отвором у металі й особливими замками безпеки для того, щоб вони могли витримати будь-який натяг.

«Загинемо через супернадійність замків безпеки», — подумала Рейчел, і від цієї іронії їй було зовсім не смішно.