Розділ «8»

Незважаючи на свій злет до наймогутнішої політичної посади у світі, президент Захарій Герні був чоловіком середнього зросту, тендітним і з вузькими плечима. Він мав чорне волосся із залисинами, обличчя, вкрите ластовинням, і носив біфокальні окуляри. Однак його непоказна статура різко контрастувала з тією майже побожною любов’ю, яку він викликав у тих, хто його знав. Казали, що варто хоч раз зустрітися із Заком Герні — і ви підете за ним хоч на край світу.

Я такий радий, що ви змогли приїхати, — сказав президент, простягаючи руку, аби привітатися з Рейчел.

Його потиск був емоційним та щирим.

Рейчел переборола ніяковість, що клубком стала у горлі.

— Зви… звичайно, пане президент. Для мене зустрітися з вами — велика честь.

Президент заспокійливо посміхнувся, і Рейчел уперше відчула на собі вплив легендарної люб’язності Захарія Герні. Цей чоловік Мав відкриту привітну зовнішність, яку так полюбляли політичні карикатуристи, бо, хоч би як її не спотворювали, все одно його щира теплота та приязна посмішка безпомилково розпізнавалися. Очі Герні постійно випромінювали почуття власної гідності та щирість.

— Якщо ви підете зі мною, — мовив він підбадьорливо, — то у мене знайдеться спеціально для вас філіжанка кави.

— Дякую, сер.

Президент натиснув кнопку внутрішнього зв’язку і попросив, щоб йому в кабінет принесли кави.

Йдучи за президентом через літак, Рейчел не могла не помітити, що глава держави виглядає надзвичайно бадьорим та задоволеним як для претендента з низьким рейтингом. Більше того, на ньому було невимушене вбрання: сині джинси, футболка та прогулянкові черевики.

Рейчел спробувала зав’язати розмову.

— Ви… мабуть, щойно з прогулянки, пане президент?

— Аж ніяк. Просто мої радники вирішили, що таким має бути мій новий імідж. А яка ваша думка?

Рейчел сподівалася, що він жартує — і це було б доречно.

— Таке вбрання… ну… як це краще сказати… додає вам мужності, пане президент.

— От і добре, — незворушно відреагував Герні. — Мені та радникам здається, що такий прикид допоможе відвоювати у вашого батька якийсь відсоток прихильниць. — Президент витримав паузу, а потім широко посміхнувся. — Це був жарт, міс Секстон. Усі ми прекрасно розуміємо, що мені знадобиться дещо більше, аніж футболка та джинси, аби виграти ці вибори.

Відкритість президента і його добродушний гумор швидко зруйнували ту напруженість, яку відчула Рейчел, коли зайшла до літака. Брак фізичної сили президент з лишком компенсував своїм дипломатичним умінням. Дипломатія — мистецтво спілкування з людьми, і Захарій Герні мав до неї неабиякий хист.

Рейчел пішла за президентом до хвостової частини літака. І що далі вони йшли, то менше інтер’єр нагадував літак: звивисті коридори, шпалери на стінах — і навіть невеличкий спортзал з тренажерами. Дивно, але здавалося, що в літаку нікого не було.

— Ви подорожуєте на самоті, пане президент?