Розділ двадцять восьмий

Рауль Ла Дусер усміхнувся. Він тримає охоронця під точним прицілом. Іще три хвилини — і дівчисько лежатиме в нього в багажнику й бачитиме хлороформові сни, а він мчатиме до приватного літака, що вже чекає на них.

— Зачекайте-но, мем. — Засмаглий чолов'яга схопив Мередіт за руку та рвонув до себе, коли вона рушила до дверей.

— Як ви смієте мене чіпати? — Обличчя Мередіт пополотніло: вона побачила в нього в руці пістолет.

— Стейсі! Тікай, доню! — заволала вона.

Коли Мередіт прокричала пересторогу, чоловік блискавично пронісся повз неї, стріляючи з пістолета так часто, неначе запускав феєрверк. Жінка не одразу збагнула, що постріли доносяться ще й із іншого боку.

— Падайте на підлогу, пані, чорт забирай! — гукнув продавець, який уже лежав долілиць. Тієї самої миті Мередіт побачила, як Гатч із пістолетом у руці звалився на землю, а Стейсі, ридаючи, намагалася вибратися з-під нього.

— Тікай! — Мередіт метнулася до доньки. — Тікай, Стейсі!

Куля вибила пачку «Мальборо» в неї з рук. Вона спотикнулася, потім кинулася до Гатчевого джипу. Тим часом засмаглий зиґзаґами біг паркінгом і невпинно стріляв у напрямі кам'яного розлому ярдах у ста від нього.

— Допоможи йому, мамо, він стікає кров'ю. Врятуй Гатча!

Із білим від жаху обличчям Стейсі схилилася над Гатчем, і тут засмаглий різко повернувся й побіг до них.

— Не вбивайте нас, — благала дівчинка. — Прошу, не вбивайте!

Він опустився на одне коліно, забрав пістолет у Гатча з рук і поклав його поруч із Мередіт.

— Я на вашому боці, жіноцтво. Ґаррет Рікс, із групи прикриття Гатча, — він перевіряв Гатчів пульс.

Рікс ляснув Гатча по щоці, однак той не реагував.

— Ну ж бо, йолопе, не надумай мене облажати.

Він зняв свій ремінь із джинсів і кинув його Мередіт.

— Він помре, якщо ви не накладете міцний джгут. Тримайте його, поки я не повернуся. Що б не сталося — звідси ані руш. Сподіваймося, я поранив отого гада, хоча гарантій немає. Піду переконаюся, чи не збирається він уколошкати нас один за одним, а тоді вже заберемося звідси. Наразі ваше завдання — не дати Гатчеві стекти кров'ю.