Розділ двадцять восьмий

Щось має ховатися за цими порожніми очима. Як до нього достукатися? Може, запропонувати йому один із самоцвітів і тоді він відпустить Йаель?

Вона немов прочитала його думки.

— Не роби цього, Девіде. — У її голосі було стільки ж тривоги, скільки в нього в голові плутанини. — Він усе одно мене вб'є, що б там не було. Тікай звідси — і мерщій.

Здоровань криво посміхнувся й сильніше притис ніж до шиї Йаелі. Він кивнув у бік незастеленого ліжка.

— Ти встромляв їй уночі. А от тепер начебто моя черга дещо їй встромити.

Йаель зойкнула, бо ніж уп'явся їй у горло. З порізу бризнула кров.

— Бачите, скільки мороки з тілами, — промовив презирливо велетень. — Самий бруд та маруда. Тіла — велика перешкода на шляху до духовного вознесіння. — Ніж прорізав іще чверть дюйма на шиї Йаелі, і вона скривилася від болю; кров цебеніла на комір її халата. — Ворушіться, професоре. Чи вам цього замало?

— Покидьок, — процідила крізь зуби Йаель і щосили врізала хлопцеві закаблуком по гомілці. Девід рвонувся вперед. Кімната попливла перед очима, коли він ухопився за ніж. Йаель відчайдушно пручалась і вирвалася з рук здоровили, але від одного удару його кулака полетіла на двері стінної шафи. Тоді громило крутонувся до Девіда. Прийом карате прямо в живіт — і Девід упав на коліна як підкошений.

Він не міг вдихнути, не міг навіть пригадати, як це робиться. Йому здавалося, що легені розпадаються на шматки та палають вогнем. До горла підійшла блювота, коли він, ухопившись за узголів'я ліжка, незграбно звівся на ноги.

Одночасно всі троє побачили на підлозі бурштин. Камінь випав із кишені Девіда й тепер виблискував, мов маленьке сонечко, поряд із одним із босоніжок Йаелі. Викарбовані на ньому прадавні літери таємничо тьмяніли.

Могутня рука білявого простяглася до каменя, але Йаель нахилилася за ним першою. Девід ухопив металеву підставку для валіз і щосили загатив нею молодикові по потилиці, аж загуло. Темний янгол гепнувся на палас, як підбитий слон.

— Йаеле, з тобою все гаразд? — Девід хапав ротом повітря, і кисень потроху прочищав йому мозок.

— Буде краще, коли ми звідси виберемось, — відповіла вона, загортаючись у халат. Руки в неї тремтіли, коли вона торкнулася рани на шиї, з якої й досі цебеніла кров. — А ти як? Нічого собі не зламав?

— Хто його знає, — скривився Девід. — Якщо про це не думати, швидше минеться.

Йаель усміхнулася кутиком рота, підняла бурштин і простягнула Девідові.

Він поклав самоцвіт у кишеню й почув, як той м'яко дзенькнув, зустрівшись з агатом.

— Погляньмо, чи немає в нього чогось для нас корисного, — і гайда звідси. — Девід став навколішки біля поваленого здорованя.

Водійське посвідчення штату Нью-Джерсі було видане на ім'я Джеймса Джилліса.

— Документ, можливо, фальшивий. Якби ми могли передати його Аві, він дізнався б, хто підіслав до нас цього жлоба, — пробурмотіла Йаель, перевіряючи задні кишені хлопця.

— Ти, здається, в усьому покладаєшся на Аві, правда?