Розділ «9»

— Але ми не знаємо її так добре, як ви з Дженіс, — сказав Брутал. — Розумієш, Поле?

— Вона б вам сподобалась, — запевнив я. — Ну, сподобалась би, якби ви познайомилися до того, як ця гидота запустила в неї пазурі. Вона багато робить для общини, добра подруга, релігійна. А головне — вона весела. Була колись веселою. Вона б вам таких історій понарозказувала, що аж сльози б від сміху потекли. Але я не через це все хочу її врятувати, якщо це ще можливо. Те, що з нею відбувається, знущання, чорт забирай, просто знущання. Для очей, і вух, і душі.

— Дуже шляхетно з твого боку, але я сильно сумніваюся, що тобою саме це рухає, — сказав Брутал. — Я думаю, це пов’язано з Делом. Ти хочеш урівноважити чимось його смерть.

Він мав рацію. Авжеж, мав. Я знав Мелінду Мурз краще, ніж інші, але, може, не аж так добре, щоб просити їх ризикувати заради неї роботою… чи навіть свободою. Та й своєю роботою і свободою, якщо вже на те пішло. У мене було двоє дітей, і найменше у світі Божому мені хотілося, щоб дружина була змушена писати їм листи з новиною про те, що їхній батько на лаві підсудних за… а як це буде називатися? Я й сам точно не знав. Сприяння і спільництво у спробі до втечі — так, мабуть, найближче до істини.

Але смерть Едуарда Делакруа була найпотворнішою і найбруднішою з усього, що я бачив у своєму житті — не лише на роботі, а взагалі, — і я був до неї причетний. Ми всі були до неї причетні, бо ми дозволили Персі Ветмору залишитися. Попри те, що знали — він жахливо не підходить для роботи в такому місці, як блок Е. Ми зіграли в цю гру. Навіть начальник Мурз був до неї причетний. «Яйця Делакруа підсмажаться незалежно від того, буде Ветмор у команді чи ні», — сказав він. Може, й по заслузі, враховуючи скоєне миршавим французиком. Але Персі не просто підсмажив яйця Делакруа. Він вирвав коротунові очі з очниць і спалив його кляте обличчя. А чому? Тому, що Дел був шестиразовим убивцею? Ні. Все тому, що Персі обмочив штани, а миршавий кейджен мав нахабство над ним посміятися. Ми взяли участь у кошмарному діянні, і Персі воно зійде з рук. Він переведеться у Браяр-Рідж, щасливий, як молюск у приплив, а там на нього чекає ціла божевільня, наповнена психами, на яких можна вправлятися в жорстокості. З цим ми нічого не могли вдіяти. Але, може, було ще не пізно змити трохи багна з власних рук.

— У моїй церкві це називають спокутою, а не врівноваженням, — сказав я, — але, напевно, все зводиться до одного й того самого.

— Ти справді думаєш, Коффі міг би її врятувати? — тихим і сповненим благоговіння голосом спитав Дін. — Просто… що?.. висмоктати пухлину мозку з її голови? Наче… персикову кісточку?

— Я думаю, він міг би. Авжеж, це не напевно, але після того, як він зцілив мене… і Містера Джинґлза…

— Та миша була потрощена дай Боже, — підтвердив Брутал.

— Але чи погодиться він? — задумливо промовив Гаррі. — Погодиться?

— Якщо йому це до снаги, то погодиться, — сказав я.

— Але чому? Коффі ж її не знає!

— Бо це його призначення. Те, для чого його створив Господь.

Брутал театрально роззирнувся навколо, нагадуючи нам усім, що декого тут бракує.

— А як щодо Персі? Думаєте, він стоятиме собі збоку й дивитиметься? — спитав він. І тоді я розповів їм, що придумав для Персі. А коли договорив, Гаррі й Дін дивилися на мене вражено і захоплена усмішка мимохіть зажевріла на обличчі Брутала.

— Дуже зухвало, брате Поле! — вигукнув він. — Мені аж дух перехопило!

— Але хіба це не колосально? — майже прошепотів Дін, а тоді голосно розсміявся і, як дитина, заплескав у долоні. — Шик, блиск і краса!

Не забувайте, що Дін був особливо зацікавлений у тій частині мого плану, яка стосувалася Персі. Бо Персі ледь не спричинився до смерті Діна, застигнувши непорушно, як бовван.

— Так, але що буде по тому? — спитав Гаррі. Голос у нього звучав похмуро, але очі зраджували: вони вже загорілися, мов у людини, яка хоче, щоб її переконали. — Що тоді?

— Кажуть, покійники добре бережуть секрети, — прогуркотів Брутал, і я метнув на нього погляд, щоб пересвідчитися, чи він не жартує.