TextBook — А що, коли я погоджуся навчити вас… чаклунського бою?
— Моє покровительство поширюватиметься на тебе, як і на твого сина.
— Як ми можемо переконатися в щирості твоєї обіцянки?
Голос Стілґара втратив частину своєї впевненості, натомість у ньому з’явився відтінок гіркоти.
— Жінко, у нас тут нема паперу для угод. Ми не даємо обітниць увечері, щоб зрадити на світанку. Коли чоловік стверджує щось, він уже укладає угоду. Як очільник своїх людей, я зв’язую їх моїм словом. Навчи нас чаклунському бою, і ти можеш лишатися з нами стільки, скільки сама забажаєш.
— Ти можеш говорити за всіх фрименів? — запитала Джессіка.
— З часом, можливо, зможу. Але тільки мій брат, Лієт, говорить за всіх фрименів. А тут я можу пообіцяти тобі лише збереження таємниці. Мої люди не згадуватимуть про вас на жодній іншій січі. Велика кількість Харконненів повернулася на Дюну, а ваш Герцог мертвий. Уважають, що ви обоє загинули в бурі Матері. Мисливець не переслідує мертву здобич.
«Це гарантія безпеки, — подумала Джессіка. — Але в цих людей добре налагоджено зв’язок, і вони вже могли відправити повідомлення».
— Припускаю, за нас призначено нагороду, — сказала вона.
Стілґар промовчав, і вона майже бачила, як думки рояться в його голові, відчувала рухи його м’язів під своїми руками.
А тоді він мовив:
— Повторюю ще раз: я дав слово від імені племені. Тепер мої люди розуміють, наскільки ти для нас цінна. Що нам можуть дати Харконнени? Нашу свободу? Ха! Ні, ви — це таква, яка вартує більше, ніж усі прянощі в харконненівських скринях.
— Тоді я навчу вас своєму способу боротьби, — промовила Джессіка й підсвідомо відчула ритуальну значущість сказаних слів.
— Чи відпустиш ти мене тепер?
— Нехай буде так, — відповіла Джессіка. Вона відпустила його й відступила вбік, щоб повністю бачити край котловини. «Це тест-машад, — подумала вона. — Але Пол має знати все про них, хай навіть заради цього мені доведеться загинути».
У вичікувальній тиші Пол посунувся вперед, щоб краще бачити місцину, де стояла матір. Коли він ворухнувся, то почув важке дихання у вертикальній тріщині скелі над ним, яке враз завмерло, і помітив легеньку тінь на тлі зірок.
З котловини пролунав голос Стілґара:
— Гей ти, там, згори! Годі полювати на хлопця. Він зараз спуститься.
Голос чи то юнака, чи дівчини відповів із темряви над Полом:
— Але Стіле, він не може бути далеко від…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дюна» автора Френк Герберт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „31“ на сторінці 6. Приємного читання.