Розділ «12»

Над виходом із арракінського летовища грубим інструментом викарбувано напис, який багато разів довелося повторити Муад’Дібу. Він побачив його першої ж ночі на Арракісі, коли прибув на командний пункт Герцога для участі в першій батьковій нараді, де офіцери були присутні в повному складі. Слова ті були благанням до людей, які полишають Арракіс, але вони чорною тінню лягли на очі хлопчика, який щойно ледь уникнув обіймів смерті. Там сказано: «О ви, що знаєте, як ми страждаємо тут, не забудьте про нас у своїх молитвах».

Принцеса Ірулан. Оповідь про Муад’Діба

— Уся теорія військової справи — це зважений ризик, — сказав Герцог, — але, коли доводиться ризикувати власною родиною, розрахунки тонуть… в інших речах.

Він знав, що не стримує свій гнів так, як мав би, тому повернувся. Рушив уздовж столу й назад.

У нарадчій залі на летовищі лишалися Герцог і Пол. Порожнеча повнилася луною в кімнаті, де були тільки довгий стіл, старомодні стільці на трьох ніжках навколо нього, карта-планшет і проектор з іншого боку. Пол сидів за столом біля карти-планшета. Він переповів батькові пригоду з мисливцем-шукачем і засвідчив, що зрадник загрожував йому.

Герцог спинився навпроти Пола й ударив кулаками об стіл:

— Хават же сказав, що будинок безпечний!

Завагавшись, Пол мовив:

— Я також розгнівався — спершу. І звинувачував Хавата. Але ж загроза прийшла ззовні. Просто, розумно й цілеспрямовано. І замах би виявився вдалим, якби не вміння, яким навчив мене ти та багато інших — включно з Хаватом.

— Ти захищаєш його? — запитав Герцог.

— Так.

— Він старіє. У цьому й справа. Певно…

— Він мудрий і дуже досвідчений, — відказав Пол. — Чи ж багато Хаватових помилок можеш ти пригадати?

— Це я мав би захищати його, — зауважив Герцог. — Не ти.

Пол усміхнувся.

Лето сів на чільному місці за столом і поклав руку на синову долоню.

— Ти… подорослішав за останній час, синку. — Він підняв руку. — І це мене тішить. — Герцог усміхнувся синові у відповідь. — Хават і сам картатиметься. Він сам гніватиметься на себе значно більше, ніж ми разом могли б.

Пол кинув погляд на зчорнілі вікна за картою-планшетом, вдивляючись у нічну пітьму. Світло кімнати відбивалося від поруччя балкона. Зауважив рух — і впізнав силует охоронця у формі Атрідів. Пол озирнувся на білу стіну позаду батька, а тоді перевів погляд на блискучу поверхню столу й власні руки, стиснуті в кулаки.

Двері навпроти Герцога прочинилися. До кімнати ступив Зуфір Хават, і вигляд у нього був іще старішим і зморшкуватішим, ніж завжди. Він пройшов уздовж столу й став струнко навпроти Лето.