Розділ «31»

Пророчий дар і провидіння… Як можна піддати їх випробуванню перед лицем залишених без відповіді запитань? Поміркуйте: наскільки справжнім є передбачення «хвилеформи» (як сам Муад’Діб називав образи своїх видінь) і наскільки пророк змінює майбутнє, щоб припасувати його до власних пророцтв? А як щодо гармонійних коливань, властивих самому акту пророцтва? Провидець бачить майбутнє чи помічає лінії найменшого опору, розломи та розколини, які він може розбивати словами чи діями, як граняр діамантів розбиває алмаз ударом ножа?

Принцеса Ірулан. Особисті думки про Муад’Діба

— Забери їхню воду, — гукнув із темряви ночі чоловік. І Пол, здолавши страх, глянув на матір. Навченим поглядом він помітив її готовність до бою, вичікувальну напругу м’язів.

— Було б шкода так одразу вбити вас, — пролунав голос згори.

«Цей першим заговорив до нас, — подумала Джессіка. — Їх принаймні двоє — один праворуч, а другий — ліворуч від нас».

— Сіґноро гробоса сукарес хін манґе ла пчаґавас доі ме камавас на беслас леле пал гробас!

То через усю котловину гукав чоловік, що стояв праворуч.

Полові ті слова видавалися якоюсь нісенітницею, але Джессіка, завдяки підготовці Бене Ґессерит, упізнала говірку. То була чакобса, одна з прадавніх мисливських мов, і чоловік зверху казав, що вони, можливо, саме ті чужинці, яких вони шукають.

У раптовій тиші, що запала після вигуку, кругле, як колесо, обличчя другого місяця — ясне і пильне, блакитне, з відтінком слонової кістки — прокотилося над скелями через котловину.

Із-за скель долинав шурхіт — позаду й із обох боків… темні порухи в місячному сяйві. Багато постатей скрадалося крізь темряву.

«Цілий загін!» — подумав Пол із раптовим болем.

Чоловік у строкатому бурнусі став перед Джессікою. Щоб говорити чіткіше, він зняв ротовий фільтр, відкривши важку бороду в проблисках місячного сяйва, але обличчя та очі ховалися під навислим каптуром.

— Хто тут у нас — джини чи люди? — запитав він.

Джессіка почула в його голосі легку іронію й дозволила собі крихту надії. То був голос командира, голос, який спершу вразив їх, увірвавшись із ночі.

— Закладаюся, люди, — мовив чоловік.

Джессіка не стільки побачила, скільки відчула ніж, схований у складках чоловікового плаща. На мить пожалкувала, що в них із Полом не було щитів.

— А розмовляти ви вмієте? — поцікавився чоловік.

Джессіка вклала у свій голос і поведінку всю вельможну зверхність. Відповідати потрібно було негайно, хоч вона ще не достатньо почула від цього чоловіка, щоб визначити його культуру та слабкі місця.

— Хто підкрався до нас, неначе розбійник уночі? — запитала вона.