Розділ «31»

Це одкровення пройняло фримена, а Джессіка подумала: «Якби він тільки знав, до яких хитрощів ми вдаємося! А вона молодчина, та сестра Бене Ґессерит із Міссіонарії Протектіви. Ці фримени чудово підготовлені, щоб увірувати в нас».

Стілґар збентежено зайорзав.

— Зараз нам треба йти.

Вона кивнула, демонструючи, що вони йдуть із її дозволу.

Стілґар поглянув угору, на той скелястий виступ, де причаївся Пол.

— Гей ти, хлопче, тепер можеш спускатися. — Він знову глянув на Джессіку й мовив, ніби виправдовуючись: — Твій син наробив багато шуму, видряпуючись туди. Йому ще багато чому потрібно навчитися, щоб не ставити нас під загрозу, але ж він іще молодий.

— Без сумніву, нам є багато чого повчитися одне в одного, — сказала Джессіка. — Між іншим, тобі краще поглянути, що з твоїм супутником. Мій галасливий син повівся трохи грубо, роззброюючи його.

Стілґар крутнувся, і його каптур хитнувся.

— Де?

— Он за тими кущами, — вказала вона.

Стілґар торкнув двох чоловіків.

— Підіть погляньте, — він кинув погляд на супутників, оглядаючи їх. — Бракує Джаміса. — А тоді повернувся до Джессіки: — Навіть малий знається на чарівницькому бою.

— І зверни увагу, що мій син не спустився згори за твоїм наказом, — сказала Джессіка.

Двоє бійців, яких Стілґар відрядив на пошуки, повернулися, ведучи третього. Той заточувався і задихався. Стілґар різко зиркнув на них, а тоді зосередився на Джессіці.

— Син слухатиметься лише твоїх наказів, так? Гаразд. Він знайомий із дисципліною.

— Поле, тепер ти можеш спускатися, — мовила Джессіка.

Пол підвівся, вигулькнувши в місячному сяйві зі своєї потаємної розколини, й поклав фрименську зброю назад до череса. Коли він повернувся, з-за скель перед ним випросталася інша постать.

У світлі місяця, що відбивалося від сірих валунів, Пол розгледів маленьку фігурку у фрименському вбранні. Затінене обличчя дивилося на нього з-під каптура, а цівку метальної зброї було спрямовано на нього зі складок плаща.

— Я — Чані, донька Лієта.

Веселий голос, що бринів сміхом.