Розділ «30»

Фрименські релігійні вірування стали джерелом того, що ми знаємо сьогодні як «Стовпи Всесвіту», чиї Квізара Тафвід несуть поміж нас знамення, свідчення та пророцтва. Вони дарують нам містичний арракійський сплав, глибинна краса якого втілюється в бентежній музиці, заснованій на старих формах, але відміченій новим пробудженням. Хто ж не чув і кого не зворушив «Гімн Старця»?

Я крізь пустелю ноги волочив,

де міражів тремтіли легіони.

До слави жадібний, до небезпек охочий

Я брів до небокраю аль-Куляб,

вдивляючись, як час рівняє гори,

щоб упіймать і знищити мене.

До мене горобців летіла тьма,

нахабніших за зграї вовчі дикі.

На древо юності моєї вони всілись

І щебетали у гілках моїх.

Дзьобами потім на шматки порвали!

Принцеса Ірулан. Пробудження Арракіса

Верхівкою бархана повз чоловік. Він скидався на плямку в мерехтінні полуденного сонця. З одягу на ньому були тільки рештки плаща джубба, крізь дірки в якому виднілася гола шкіра, підставлена під немилосердну спеку. Від плаща відірвали каптур, але чоловік зумів скрутити тюрбан зі шматка тканини. З нього стирчали пасма піщаного волосся, домірні за барвою рідкій бороді та густим бровам. Під синіми на синьому очима темніли плями щік. Смуга сплутаного волосся на бороді й вусах показувала, де пролягала трубка дистикоста від носа до водокишень.

Чоловік спинився серед гребеня дюни, а руки його звисали з підвітряного схилу бархана. Кров запеклася в нього на спині, руках і ногах. Латки жовто-сірого піску прилипли до ран. Чоловік повільно підтягнув під себе руки, звівся на ноги й стояв, похитуючись. І навіть у такій, цілком спорадичній дії, досі відчувалися рештки колись точних рухів.

— Я Лієт-Кайнс, — сказав він, звертаючись до порожнього небокраю, і його голос видавався жорстокою пародією на ту силу, яку він колись знав. — Я Планетолог Його Імператорської Величності, — прошепотів він, — планетарний еколог Арракіса. Я хранитель цієї землі.

Він заточився і впав на бік із жорсткого, навітряного боку бархана. Його долоні слабко занурилися в пісок.

«Я хранитель цього піску», — думав він.

Чоловік збагнув, що наполовину марив, що мав би залізти в пісок, відшукати відносно прохолодне ґрунтове покриття і сховатися під ним. Але він відчував розкішний, напівсолодкий запах ефірів премеланжевої маси з піщаних глибин. І усвідомлював пов’язану з цим фактом загрозу краще, ніж будь-який інший фримен. Якщо він міг відчути запах премеланжевої маси, це означало, що тиск у газах під піском сягнув майже вибухового рівня. Потрібно забиратися звідти.