Розділ «31»

— Я б не дозволила тобі завдати шкоди моїм супутникам.

Пол ковтнув. Постать перед ним крутнулася в місячному світлі, й він побачив мініатюрне личко з чорними проваллями очей. Пол закляк від знайомості цього обличчя, від рис, що зійшли до нього з незчисленної кількості ранніх пророчих видінь. Він пригадав люте зухвальство, з яким колись описував це обличчя зі сну, і те, як він говорив Превелебній Матері Ґаю Єлені Могіям: «Я зустріну її».

І ось перед ним з’явилося це обличчя, та йому ніколи не снилася їхня зустріч.

— Ти шумів, як розлючений Шай-Хулуд, — мовила вона. — Й обрав найскладніший шлях нагору. Іди за мною, я покажу тобі легший спуск.

Він видерся з розколини й пішов за коливанням її плаща між скелями. Вона рухалася, ніби газель, що витанцьовувала над валунами. До обличчя Пола припливла кров, і він подумки подякував темряві.

Та дівчина! Неначе дотик долі. Він відчув, як його охопила хвиля гармонії і єдності з порухами, що виповнювали його душу.

Скоро вони вже стояли з фрименами на дні котловини.

Джессіка скоса всміхнулася Полові, але заговорила до Стілґара:

— Це буде хороший обмін знаннями. Сподіваюся, ні ти, ні твої люди не гніватимуться на нас за проявлену жорстокість. Вона видавалася… необхідною. Ви були за крок… від помилки.

— Урятувати когось від помилки — то райський дар, — відказав Стілґар. Він торкнувся вуст лівою рукою, а правою витягнув зброю з Полового пояса і кинув її своєму супутникові. — Юначе, ти матимеш власний мауля-пістоль, коли заробиш його.

Пол хотів заговорити, але завагався, пригадавши материну науку: «Початок — дуже делікатний час».

— У мого сина є вся зброя, якої він потребує, — сказала Джессіка. Вона поглянула на Стілґара, змусивши його пригадати, як саме Пол здобув пістоль.

Стілґар зиркнув на Джаміса, чоловіка, здоланого Полом. Той стояв збоку, опустив голову й важко дихав.

— А ти непроста жінка, — зауважив Стілґар. Він простягнув своєму супутникові ліву руку й клацнув пальцями. — Кушті бакка те.

«Знову чакобса», — подумала Джессіка.

Інший фримен поклав йому в руку дві газові хустинки. Стілґар пропустив їх крізь пальці й закріпив одну на шиї у Джессіки під каптуром, а іншу — навколо Полової шиї.

— Тепер ви носите хустинки бакки, — мовив він. — Якщо ми розділимося, вас упізнають як мешканців Стілґарової січі. А про зброю поговоримо іншим разом.

Він пройшов крізь свій загін, оглянувши всіх, а тоді віддав Полів рюкзак із фримпакетом одному з фрименів.

«Бакка», — подумала Джессіка, упізнавши релігійний термін: бакка — плакальниця. Вона відчула, як символічність цих хустинок єднала весь гурт. «Чому ж ридання об’єднують їх?» — запитала вона себе.

Стілґар підійшов до дівчини, що збентежила Пола, й мовив: