Розділ «Додаток II. Релігія Дюни»

До приходу Муад’Діба фримени Арракіса практикували релігію, корені якої сягали вчення маометанського саарі — усі вчені це підтверджують. Багато-хто простежує суттєві запозичення з інших релігій. Найвідоміший приклад — Гімн Воді, точна копія молитви з Оранжистської Католицької Книги Літургій: там ідеться про викликання дощових хмар, яких на Арракісі ніколи не бачили. Але також наявні ще глибші зв’язки між фрименським Кітаб аль-Ібаром та вченнями Біблії, Ільма й Фікга.

Будь-яке порівняння релігійних вірувань, що панували в Імперії до приходу Муад’Діба, має починатися з аналізу сил, що ці вірування вибудували:

1. Послідовники Чотирнадцяти Мудреців, чиєю книгою була Оранжистська Католицька Біблія та чиї погляди було викладено в Коментарях та іншій літературі, створеній Комісією екуменічних перекладачів (КЕП).

2. Бене Ґессерит, які в особистих бесідах заперечували, що були релігійним орденом, однак діяли за таємною і непроникною завісою ритуального містицизму. Їхні навчання, символізм, організація та внутрішні освітні методи майже в усьому були релігійними.

3. Агностичний правлячий клас (включно з Гільдією), для якого релігія була різновидом лялькового театру, який розважав простолюд і тримав його в покорі. Вони вірили, що всі явища — навіть релігійні — можна звести до механістичних пояснень.

4. Так звані Прадавні Вчення — включно з тими, які зберегли кочівники дзен-суніти з першого, другого й третього ісламських рухів; навахристиянство Чусука, будісламські варіації, що панували на Ланківейлі та Сікуні, «Об’єднані Книги» Махаяни Ланкаватари, Дзен Гекіґаншу з Дельти Павича ІІІ, Тавра й Талмудичний Забур, що вижили на Салусі Секундус, всюдисущий Ритуал Обеа, Муадійський Коран із неспотвореними Ільмом і Фікгом, що збереглися серед культиваторів рису пунді на Каладані, рештки індуїстських обрядів, які можна відшукати по всьому всесвіту в ізольованих громадах пейонів і, нарешті, Батлеріанський Джигад.

Відома також п’ята сила, яка вплинула на формування релігійних вірувань, але вона настільки універсальна й глибока, що заслуговує окремої уваги.

Звісно, йдеться про космічні подорожі. На початку кожної релігійної розвідки має бути написано таке:

КОСМІЧНІ МАНДРИ!

Рух людства крізь глибинний космос наклав особливий відбиток на релігію за сто десять століть, які передували Батлеріанському Джигаду. Почнімо з того, що ранні мандрівки в космосі, хоч і були дуже поширеними, здійснювалися нерегульовано, повільно й непевно, та ще й, до встановлення монополії Гільдії, у безліч усіляких способів. Перші космічні подорожі, про які збереглося мало даних (та й ті спотворені), ставали об’єктом містичних спекуляцій.

Космос подарував новий погляд на ідеї Творення. Ця різниця відчутна навіть у найвищих релігійних досягненнях тієї доби. У всіх релігіях з’явилася концепція, буцімто до священного ладу доторкнулася анархія зовнішньої темряви.

Неначе Юпітер і всі його нащадки відступили в первозданну темряву, поступившись іманентній жіночності — непевній, двозначній, із сотнями облич жаху.

Прадавні формули переплелися і сплуталися, неначе пристосовувалися до потреб нових завоювань і нових геральдичних символів. То була доба боротьби між звіроподібними демонами, з одного боку, та стародавніми молитвами й заклинаннями — з другого.

Чіткого рішення не було.

Кажуть, у ту добу по-новому витлумачили книгу Буття, що дало змогу Богові сказати:

«Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте всесвіт, оволодійте ним, і пануйте над усіма дивними звірами та живими створіннями в нескінченних небесах, у незліченних землях і під ними»[66].

То був час чарівниць, і сила їхня була реальною. Її мірою було те, що вони ніколи не хвалилися тим, як підхопили естафету.

А тоді настав Батлеріанський Джигад — два покоління хаосу. Народні маси скинули бога логічних машин, і набула популярності нова концепція:

«Нехай ніщо не замінить людину».