TextBook — Накажи їм припинити переслідувати мого сина, — сказала Джессіка.
— Жінко, вони вже припинили. Він утік, як тобі й хотілося. Великі горішні боги! Чому ж ти не сказала, що ти чаклунка й воїн?
— Накажи своїм людям відступити, — вела далі Джессіка. — Скажи їм вийти в котловину, щоб я їх бачила… і краще б тобі повірити, що я знаю, скільки їх.
А сама подумала: «Це делікатний момент, але, якщо цей чоловік такий розумний, як я гадаю, у нас є шанс».
Пол виліз нагору й натрапив на вузький виступ, на якому міг відпочити й оглянути котловину. До нього долинув голос Стілґара.
— А якщо відмовлюся? Як ти можеш…. оооох! Та годі вже, жінко! Тепер ми не завдамо тобі шкоди. Великі боги! Якщо ти можеш заподіяти таке найсильнішому з нас, ти вартуєш у десять разів більше за вагу своєї води.
«А тепер випробування розуму», — подумала Джессіка і мовила:
— Ти щось казав про Лісана аль-Гайба.
— Ви справді можете бути людьми з легенди, — відказав Стілґар, — але я повірю в це не раніше, ніж перевірю. Я знаю лише, що ви прийшли сюди зі своїм дурним Герцогом, який… Айййй! Жінко! Та хоч убий мене! Він був сміливим і достойним, але підставлятися під кулак Харконненів — дурість!
Тиша.
Тоді Джессіка мовила:
— У нього не було вибору, але ми не обговорюватимемо це зараз. А тепер скажи своєму бійцю, що ховається за кущем, щоб він не намагався навести на мене зброю, інакше я звільню від тебе всесвіт, а він буде наступним.
— Гей, ти там! — заволав Стілґар. — Роби, як вона сказала!
— Але, Стіле…
— Роби, як вона сказала, хробакопикий, пазовитий, піскомозкий шматку лайна ящірки! Виконуй або я допоможу їй роздерти тебе на шмаття! Ти досі не розумієш, наскільки ця жінка цінна?
Чоловік за кущем вийшов зі свого укриття й опустив зброю.
— Він послухався, — мовив Стілґар.
— А тепер, — сказала Джессіка, — чітко поясни своїм людям, що збираєшся робити зі мною. Не хочу, щоб якась юна гаряча голова наробила дурних помилок.
— Коли ми приходимо в села й містечка, то маємо приховувати своє походження, змішуватися з мешканцями грабенів і низин, — сказав Стілґар. — Ми не носимо жодної зброї, адже крис-ножі — священні. Але ти, жінко, володієш чаклунськими навичками бою. Ми лише чули про таке, і багато хто сумнівався в правдивості тих чуток, але не можна сумніватися в побаченому на власні очі. Ти подолала озброєного фримена. Таку зброю жоден обшук не викриє.
Коли присутні збагнули сенс Стілґарових слів, у котловині почалися хвилювання.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Дюна» автора Френк Герберт на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „31“ на сторінці 5. Приємного читання.