Розділ «31»

Прихована каптуром бурнуса голова смикнулася, а тоді чоловік розслабився, і це багато про що свідчило. Фримен чудово володів собою.

Пол відійшов від матері, щоб вони не перетворилися на єдину ціль і щоб кожен із них мав простір для маневрів.

Голова під каптуром повернулася на рух Пола, відкриваючи клин обличчя в місячному сяйві. Джессіка побачила гострий ніс, блискуче око — темне, абсолютно темне око без натяку на білок, — важку брову й підкручені догори вуса.

— Малий наче й схожий, — сказав чоловік. — Якщо ви втікаєте від Харконненів, можливо, ми вас приймемо. Це так, хлопче?

Різні ймовірності промайнули Половим мозком: хитрощі, дійсність? Вирішувати потрібно негайно.

— А чому б це вам приймати втікачів? — запитав він.

— Хлопченя, яке міркує і говорить, ніби чоловік, — відказав здоровань. — Гаразд, щодо твого запитання, юний валі, то я не сплачую фай, водяну данину, Харконненам. Саме тому я міг би прийняти втікача.

«Він знає, хто ми, — подумав Пол. — І судячи з голосу, щось приховує».

— Я фримен Стілґар, — мовив високий. — Може, це розв’яже тобі язика, хлопче?

«Той самий голос», — подумав Пол. І тоді він пригадав Раду і чоловіка, який прийшов за тілом друга, вбитого Харконненами.

— Я знаю тебе, Стілґаре, — відповів Пол. — Ми з батьком були на Раді, коли ти прийшов по воду свого друга. Ти забрав із собою людину мого батька, Дункана Айдаго — на знак дружнього обміну.

— І Айдаго залишив нас, щоб повернутися до свого Герцога, — зауважив Стілґар.

Джессіка вловила в його голосі нотку зневаги й приготувалася до нападу.

Із-поза скель гукнули:

— Стіле, ми гайнуємо тут час.

— Це син Герцога, — гарикнув Стілґар. — Це точно той, кого Лієт казав нам відшукати.

— Але… він же дитина, Стіле.

— Герцог був справжнім чоловіком, а цей малий скористався гупалом, — відказав Стілґар. — Він дуже сміливо перебіг дорогу Шай-Хулуду.

І Джессіка почула, що про неї він навіть не думає. Він уже виніс їй вирок?

— У нас нема часу на випробування, — запротестував голос згори.