Розділ «45»

Сталося так, що на третій рік Війни пустелі лежав Пол-Муад’Діб у Печері Птахів на самоті, вкритий кісвою у своїх внутрішніх покоях. Лежав він там, неначе мертвий, схоплений у полон одкровеннями Води Життя — його єство забрала за межі часу отрута, що дарує життя. Так здійснилося пророцтво, що Лісан аль-Гайб може бути одночасно й живим, і мертвим.

Принцеса Ірулан. Збірка легенд Арракіса

Виходячи в передсвітанкових сутінках із котловини Хаббанія, Чані слухала, як ’топтер, що привіз її з півдня, загудів, а тоді зі свистом майнув у сховок за рогом. Охоронці, які трималися на певній відстані від неї, розпорошилися серед скель, перевіряючи, чи немає якоїсь небезпеки. А ще вони давали жінці Муад’Діба, матері його первістка те, про що вона їх просила: можливість пройтися на самоті.

«Навіщо він мене викликав? — питала вона себе. — Раніше він казав, що я маю залишатися на півдні з маленькими Лето та Алією».

Жінка підняла поділ своєї роби й, легко перескочивши через бар’єр, стала підніматися вгору стежкою, яку в такій пітьмі могла розгледіти лише людина, що звикла до життя в пустелі. Галька вискакувала в неї з-під ніг, але Чані не зважала і йшла вперед так легко, неначе танцювала.

Підйом і збадьорював, і допомагав позбутися страхів, що роїлися в її голові через тиху відчуженість охорони й той факт, що за нею послали ’топтер. Вона відчувала, як гупало її серце в радісному передчутті єднання з Полом-Муад’Дібом, її Усулем. Його ім’я могло скільки завгодно проноситися понад землею бойовим кличем: «Муад’Діб! Муад’Діб! Муад’Діб!», але вона все одно знала іншу людину з іншим іменем — батька її сина, ніжного коханця.

Серед скель попереду неї виднілася могутня постать, що, розмахуючи руками, закликала поквапитися. Чані прискорила крок. Уже співали, здіймаючись у небо, світанкові пташки. Над східним небокраєм смуга світла розганяла сутінь.

Силует попереду не належав до її охорони. «Усайм?» — здивувалася вона, розпізнаючи знайомі рухи та поведінку. Наблизившись, вона справді впізнала широкі пласкі риси одного з командирів федайкінів. Його відкинутий каптур і не схований під фільтром рот свідчили про те, що він вийшов у відкриту пустелю лише на мить.

— Хутчіше, — прошипів він і повів її вниз до ледь помітної розщелини, таємного входу в печеру. — Доведені до відчаю Харконнени влаштовують марні рейди на ці місця. Тепер ми не можемо дати їм хоч єдиний шанс викрити нас.

Вони опинилися у вузькому боковому проході. Це був вхід до Печери Птахів. Спалахнули світлокулі. Усайм, протиснувшись повз Чані, сказав:

— Іди за мною. Мерщій.

Вони швидко пройшли по коридору, мимо чергового герметичного клапана, ще один коридор, драпірування, й ось вони в залі, що в дні, коли це місце було печерою для денного перепочинку, слугувала альковом Сайядіни. Тепер підлогу вкривали килими та подушки. Плетені завіси з червоними візерунками яструбів закривали кам’яні стіни. Низький розкладний столик стояв під стіною, завалений купою паперів, від яких здіймався, вказуючи на їхнє походження, пряний аромат.

Превелебна Матір була сама. Вона сиділа прямо навпроти входу. Жінка поглянула на новоприбулих тим внутрішнім зором, який змушував тремтіти невтаємничених.

Усайм, склавши руки докупи, сказав:

— Я привів Чані, — уклонившись, він вийшов крізь завіси.

«Як я розповім про все Чані?» — промайнуло в голові Джессіки.

— Як там мій онук? — запитала вона.

«Отже, розмова починається з ритуального вітання, — подумала Чані, й страхи знову повернулися до неї. — Де ж Муад’Діб? Чому він не вийшов зустріти мене?»

— Він здоровий і щасливий, о матір моя, — відповіла Чані. — Я залишила їх з Алією під опікою Хари.