Розділ «24»

Бен розревівся, мов дитина.

— Ах ти ж, безмозкий боягуз! — повільно проказав Февелл. — Ах ти ж, клятий дурноверхий страхопуд!

Бен витирав очі рукавом куртки.

— Схоже, ваш свідок не надто вам допоміг, — зауважив полковник Джуліан. — Уся ця вистава виявилася суцільним марнуванням часу, чи не так? Хочете поставити йому ще якісь запитання?

— Це змова! — закричав Февелл. — Змова проти мене. Ви всі змовились, усі до одного. Кажу вам, цього недоумка хтось підкупив. Хтось заплатив йому за його ницу брехню.

— Гадаю, Бена можна відпустити додому, — сказав полковник.

— Гаразд, Бене, Роберт відвезе тебе назад. І не бійся — ніхто тебе до притулку не здасть, — мовив Максим і розвернувся до Френка: — Скажіть Роберту, щоб підшукав йому щось на кухні. Якогось холодного м’яса чи що йому там сподобається.

— Плата за послуги, еге ж? — сказав Февелл. — Він своє сьогодні відробив, Максе, чи не так?

Френк вивів Бена з бібліотеки. Полковник Джуліан поглянув на Максима.

— Схоже, цей чолов’яга добряче перелякався. Тремтів як осика, — мовив він. — Я очей з нього не зводив. Над ним ніколи не знущались?

— Ні, — відказав Максим. — Він цілком безневинний, до того ж я завжди дозволяв йому вільно гуляти по маєтку.

— Хтось його колись налякав, — сказав полковник Джуліан. — Він показував білки очей, мов той пес, якого збираються відшмагати.

— То чому ж ви цього не зробили? — встряв Февелл. — Тоді б він мене точно запам’ятав. Але ні — сьогодні він заслужив добру вечерю. Сьогодні Бена не відшмагають.

— Попри це, він вам не допоміг, чи не так? — проказав полковник. — Ми досі не зрушили з місця. Вам не знайти бодай дрібки доказів проти де Вінтера, і ви це прекрасно розумієте. Сам по собі мотив, про який ви розповіли, не витримає жодної критики. У суді вам не буде на що спертися, Февелле. Ви стверджуєте, що мали би стати чоловіком місіс де Вінтер, а також те, що таємно зустрічалися з нею в хатині на березі. Проте навіть нещасний ідіот, із яким ми щойно поспілкувалися, присягається, що ніколи вас там не бачив. А отже, ви не в змозі довести правдивість своїх слів, хіба ні?

— Не в змозі? — перепитав Февелл.

Я помітила, як він усміхнувся. Затим підійшов до каміна й торкнувся дзвінка.

— Що ви робите? — запитав полковник Джуліан.

— Заждіть хвилинку — і все побачите на власні очі, — відказав Февелл.

Утім я вже здогадалась, що станеться далі. Після дзвінка до бібліотеки зайшов Фріс.

— Попросіть сюди місіс Денверз, — сказав Февелл.