Розділ «22»

Того вечора, коли Фріс приніс місцеву газету, я побачила надруковані величезними літерами заголовки вгорі сторінки. Дворецький поклав її на стіл. Максима не було; він рано пішов перевдягатися до вечері. Фріс на хвилинку затримався, чекаючи, аби я щось сказала, і мені видалося безглуздим і образливим ігнорувати тему, яка так багато значила для кожного в цьому домі.

— Який жах, Фрісе, — мовила я.

— Так, мадам. Це неабияке лихо для нас усіх, — відказав він.

— І так прикро, — додала я, — що містерові де Вінтеру доводиться переживати все це знову.

— Так, мадам. Дуже прикро. Це ж яке потрясіння, мадам, брати участь у розпізнаванні другого тіла, бачивши перед тим перше! Схоже, вже немає сумнівів, що рештки, знайдені на човні, належать покійній місіс де Вінтер?

— Боюсь, жодних, Фрісе. Жодних сумнівів.

— Нам видається дуже дивним, мадам, що вона ось так потрапила в пастку в каюті. Вона була така досвідчена у водному спорті.

— Звісно, Фрісе. Нас усіх не покидає ця думка. Однак нещасні випадки завжди трапляються. І навряд чи ми дізнаємося, як саме це сталося.

— Певно, що так, мадам. Менше з тим, це велике потрясіння. Неабияке лихо для нас усіх. Та й одразу ж після балу. Це якось неправильно, чи не так?

— Авжеж, Фрісе.

— Схоже, влаштують дізнання, мадам?

— Так. Задля формальності, ви ж розумієте.

— Звичайно, мадам. Мені цікаво, чи викличуть свідчити когось із нас?

— Не думаю.

— Я був би тільки радий якимось чином допомогти родині. Містерові де Вінтеру про це відомо.

— Так, Фрісе. Не сумніваюсь.

— Я наказав слугам не обговорювати цю тему, однак дуже важко встежити за всіма, зокрема за дівчатами. Роберту я, звісно, спуску не дам. Боюсь, ці новини неабияк шокували місіс Денверз.

— Авжеж, Фрісе. І не дивно.

— Вона одразу після ланчу піднялася до себе в кімнату й більше звідти не виходила. Кілька хвилин тому Еліс віднесла їй чашку чаю та газету. Вона сказала, що місіс Денверз виглядає справді дуже хворою.