Розділ «24»

— Є тут один місцевий недоумок, котрий увесь час вештається берегом, — сказав Февелл. — Він постійно там ошивався, коли я приїздив побачитися з Ребеккою. Я частенько його бачив. Він спав у гаю, а якщо вночі було жарко, то й просто на березі. Цей чоловік схиблений, він нізащо не засвідчив би за власним бажанням. Проте я зможу його розговорити, якщо тієї ночі він щось таки бачив. А це цілком можливо, чорт забирай!

— Хто це? Про кого він говорить? — поцікавився полковник Джуліан.

— Вочевидь, він має на увазі Бена, — відповів Френк, знову глянувши на Максима. — Сина одного з наших орендарів. Але цей чоловік не здатний відповідати за свої слова або дії. Він від народження — ідіот.

— А яка, в біса, різниця? — мовив Февелл. — У нього ж є очі, чи не так? Він знає, що бачить. Від нього вимагається лише відповідати «так» або «ні». Що це ви розпатякались? Упевненості забракло?

— Чи не могли б ми побачитися з цим чоловіком і поговорити з ним? — поцікавився полковник Джуліан.

— Звичайно, — відказав Максим. — Френку, скажіть Роберту, щоб він зганяв до будинку Бенової матері й привіз його сюди.

Френк завагався. Я помітила, як він краєм ока зиркнув на мене.

— Ну ж бо, заради Бога! — сказав Максим. — Ми ж хочемо покласти цьому край, чи не так?

Френк вийшов із бібліотеки. У мене знову, як і раніше, засмоктало під ложечкою.

За кілька хвилин Кроулі повернувся.

— Я дав Робертові свою машину, — сказав він. — Якщо Бен удома, вони будуть тут не довше ніж за десять хвилин.

— З огляду на дощ, він точно сидітиме вдома, — промовив Февелл. — Він буде там, не сумнівайтесь. Ось побачите — мені вдасться його розговорити.

Він зареготав і поглянув на Максима. Його обличчя досі пашіло. Від збудження він аж упрів; у нього на лобі виступили краплини поту. Я зауважила, як його шия обвисла над коміром і як низько були розташовані його вуха. Недовго лишилось квітнути його красі. Він уже втратив форму, погладшав. Февелл укотре пригостився цигаркою.

— А у вас тут, у Мендерлеї, просто тобі профспілка якась, еге ж? — промовив він. — Ніхто нікого не викаже. Навіть місцевий магістрат — і той пов’язаний. Молоду ми, звичайно, не рахуємо. Дружина нізащо не свідчитиме супроти свого чоловіка. Кроулі, звісно, платять. Він розуміє, що втратить роботу, якщо скаже правду. Та й, коли я не помиляюсь, він також тримає на мене зуб. Не пощастило вам з Ребеккою, чи не так, Кроулі? Стежка в садку виявилась недостатньо довгою? Що ж, цього разу вам буде легше, еге ж? Молода буде рада спертися на ваше братнє плече щоразу, як надумає втратити свідомість. Коли почує, як суддя виголосить її чоловікові смертний вирок, ваше плече неабияк стане у пригоді.

Усе трапилося дуже швидко. Надто швидко, щоб я змогла помітити, як Максим це зробив. Натомість я побачила, що Февелл похитнувся й повалився на бильце дивана, а тоді — на підлогу. Максим опинився поруч нього. Мене почало нудити. У тому, що Максим ударив Февелла, було щось жахливе. Краще б я про це не знала. Краще б мене там не було і я цього не бачила. Полковник Джуліан нічого не сказав. Він мав украй похмурий вигляд. Розвернувшись до решти спиною, він підійшов до мене.

— Я думаю, вам ліпше піднятися нагору, — тихо проказав полковник.

Я похитала головою.

— Ні, — прошепотіла я. — Ні.

— Цей чоловік зараз у такому стані, що може наговорити чого завгодно, — сказав він. — Погодьтесь, те, що ви щойно бачили, було не надто приємним видовищем? Звісно, ваш чоловік вчинив правильно, однак шкода, що вам довелося таке побачити.

Я нічого не відказала. Я спостерігала за Февеллом, який повільно зводився на ноги. Він важко всівся на диван і приклав до обличчя носовичка.