Розділ «24»

— Дайте мені чогось хильнути, — сказав він, — дайте мені щось випити.

Максим подивився на Френка. Кроулі вийшов. Усі мовчали. За хвилину Френк повернувся з віскі та содовою на таці. Він змішав їх у склянці й простягнув Февеллу. Той пив жадібно, немов тварина. У тому, як він прикладався ротом до склянки, було щось хтиве й огидне. Його губи притискались до неї якось особливо. На щелепі, там, куди Максим його вдарив, виднілася темно-червона пляма. Максим знову розвернувся до нього спиною і став біля вікна. Я поглянула на полковника Джуліана й побачила, що той дивиться на Максима. У нього був пильний допитливий погляд. Моє серце забилося частіше. Чому він так на нього дивиться?

Невже він почав сумніватися, невже почав щось підозрювати?

Максим цього не помічав. Він дивився у вікно. Дощ лив рівно й невпинно, як і раніше. Його шум заполонив усе приміщення. Февелл допив віскі з содовою та поставив склянку на стіл біля дивана. Він важко віддихувався. Ні на кого з нас не дивився. Втупився поглядом у підлогу.

У сусідній кімнатці почувся дзвінок. Телефон дзеленчав на незмінній, пронизливій і неприємній ноті. Френк вийшов відповісти.

Він одразу ж розвернувся й поглянув на полковника Джуліана.

— Це ваша донька, — сказав Френк. — Вона хоче дізнатися, чи чекати вас на вечерю.

Полковник нетерпляче махнув рукою.

— Скажіть їм, щоб починали без мене. Скажіть, що я не знаю, коли повернусь.

Він зиркнув на свій годинник.

— Вчасно ж подзвонила, — пробурмотів полковник Джуліан. — Обрала ж час.

Френк знову пішов до маленької кімнатки, щоб переказати слова полковника. Я подумала про його доньку на іншому кінці дроту. Певно, це була та, що грає в гольф. Я могла собі уявити, як вона кричить своїй сестрі: «Тато сказав починати. Якого милого він там робить? Стейк буде, як та підошва». Ми порушили плин їхнього домашнього життя. Зіпсували їм вечір. Усі ці безглузді розрізнені нитки чіплялися одна за одну через те, що Максим убив Ребекку. Я поглянула на Френка. Він мав бліде й застигле обличчя.

— Я чув, що Роберт уже приїхав, — сказав Кроулі полковнику. — Вікно в сусідній кімнаті виходить на алею.

Френк вийшов з бібліотеки до зали. Доки він говорив, Февелл підвів голову. Затим знову звівся на ноги й розвернувся до дверей. На його обличчі заграла дивна потворна усмішка.

Двері відчинились, і ми знову побачили Френка. Він озирнувся та заговорив до когось у залі.

— Гаразд, Бене, — тихо мовив Френк, — містер де Вінтер хоче пригостити тебе цигарками. Тобі не варто нічого боятися.

Бен незграбно увійшов до бібліотеки. Зюйдвестку він тримав у руках. Без капелюха в нього був дивакуватий вигляд; він здавався голим. Я лише тепер помітила, що Бен мав поголений череп; він був геть лисим і виглядав зовсім іншим; він навіював страх.

Яскраве світло його немовби приголомшило. Він дурнувато озирався навсібіч, кліпаючи крихітними очима. Бен помітив мене, і я подарувала йому слабку, досить боязку усмішку. Не знаю, чи він мене впізнав, бо лише кліпнув очима. Затим Февелл повільно підійшов і став перед ним.

— Привіт! — привітався він. — Як життя? Щось трапилось відтоді, як ми востаннє бачились?

Бен втупився в нього поглядом. Не схоже було, що він його впізнав. Він нічого не відповів.