Розділ «3»

Ребекка

Цікаво, яким би було моє життя нині, якби місіс Ван Гоппер не була снобкою.

Смішно думати, що все моє існування трималося на цій її якості, мов на ниточці. Її цікавість була хворобою, ледь не манією. Спершу це мене шокувало, жахливо бентежило; я почувалася хлопчиком для биття, який мусив підставлятися замість свого господаря, коли бачила, як люди сміялися за її спиною, поспіхом полишали приміщення, щойно вона ввійде, або навіть тікали службовим ходом у коридор поверхом вище. Багато років поспіль вона приїздила до готелю «Кот д’Азюр» і єдиним її заняттям, окрім гри в бридж, було набиватися в друзі відомим гостям, навіть якщо вона лише раз бачила їх у протилежному кінці поштового відділення. Якимось чином їй вдавалося познайомитися і, доки жертва ще не встигла зачути небезпеку, запросити її до свого номера. Вона атакувала настільки прямо й раптово, що людям рідко вдавалося втекти. В «Кот д’Азюр» вона займала один із диванів у фойє, розташований посередині між вестибюлем і проходом до ресторану. Там пила каву після ланчу й обіду, й усі, хто заходив або виходив, мусили проходити повз неї. Іноді вона використовувала мене як наживку, щоб привабити здобич, і тоді я, ненавидячи такі доручення, йшла в інший кінець фойє — переказати повідомлення, позичити книжку або газету, дізнатися адресу якої-небудь крамниці, сказати комусь, що вона згадала їхніх спільних друзів. Здавалося, що знамениті люди були для неї хлібом, що вона живилася ними так, як каліки, що черпають ложечкою своє желе; і хоча місіс Ван Гоппер надавала перевагу титулованим особам, вона не нехтувала будь-якою персоною, обличчя якої бодай раз трапилося їй у газеті. Імена зі світської хроніки, письменники, митці, актори й інші подібні до них люди, навіть цілковиті посередності, аби лиш вона дізналася про них із преси.

Я пам’ятаю її, неначе це трапилося тільки вчора, у той незабутній вечір — байдуже, скільки років минуло, — коли вона сиділа на своєму улюбленому дивані у фойє, розмірковуючи над методикою нападу. З її різкої поведінки й того, як вона постукувала лорнетом по зубах, я могла визначити, що вона підшукувала можливі варіанти. Також, оскільки вона відмовилася насолодитись солодким і похапцем проковтнула десерт, я зрозуміла, що вона прагла завершити ланч раніше, ніж новий гість, і відтак розміститися там, де він не зможе її оминути. Раптом вона розвернулася до мене, її крихітні оченята світилися.

— Іди нагору й знайди той лист, від мого небожа. Ти ж пам’ятаєш? Той, що про його медовий місяць, зі світлиною. Негайно мені його принеси!

Я пересвідчилася, що вона вже все спланувала й що небіж мав стати приводом для знайомства. Далеко не вперше я відчула відразу до відведеної мені ролі в її інтригах. Немов помічник фокусника, я розставляла реквізит, а тоді мовчки й уважно чекала на сигнал. Новий гість не зрадіє нав’язливості, цього я була певна. З огляду на ту крихту інформації, яку дізналася про нього за ланчем, — поверхові чутки, зібрані місіс Ван Гоппер зі щоденних газет десятимісячної давнини, які вона зберегла у своїй пам’яті для подальшого використання, — я, попри юний вік і недосвідченість, могла передбачити, що він обуриться таким неочікуваним вторгненням у його самотність. Чому він вирішив приїхати в «Кот д’Азюр» у Монте-Карло, її геть не стосувалося, це були його власні проблеми, і будь-хто, крім місіс Ван Гоппер, поставився б до цього з розумінням. Почуття такту їй було невідоме, як і розважливість, тож, враховуючи те, що чутки правили їй за повітря, цей незнайомець мусив потрапити до неї під ніж. Я знайшла лист у шухляді для паперів її столу та на якусь мить затрималася перед тим, як знову спуститися у фойє. Мені безпідставно здавалося, що я подарувала йому ще кілька митей усамітнення.

Я хотіла, щоб мені стало сміливості вийти на службові сходи, манівцями потрапити до ресторану та попередити його про засідку. Проте не могла побороти умовності, та й не знала, як сформулювати своє попередження. Мені не лишалося нічого, як сидіти на своєму звичному місці поряд із місіс Ван Гоппер, доки та, неначе великий самовдоволений павук, плестиме довкола незнайомця свою широку павутину нудьги.

Я пробула нагорі довше, ніж думала, бо, повернувшись у фойє, побачила, що він полишив ресторан, а вона, боячись його втратити, не дочекалась листа й ризикнула познайомитися відкрито. Він уже навіть сидів поруч із нею на дивані. Я підійшла до них і, не мовивши ані слова, вручила їй листа. Чоловік одразу ж підвівся, в той час як місіс Ван Гоппер, розчервонівшись від свого успіху, зробила неясний жест рукою в мій бік і пробурмотіла моє ім’я.

— Містер де Вінтер вип’є з нами кави. Піди й скажи офіціанту принести ще одну чашку, — мовила вона достатньо недбалим тоном, аби повідомити йому про моє становище. Це означало, що я була юною й неважливою особою й спілкуватися зі мною не було потреби. Вона завжди говорила таким тоном, коли хотіла справити враження, і, окрім того, цей її метод представлення мене був формою самозахисту, оскільки раз мене сприйняли за її доньку, що змусило нас обох зніяковіти. Ця її різкість указувала на те, що на мене можна не зважати, тому жінки коротко мені кивали, що правило як за привітання, так і за відмову від моїх послуг, а чоловіки з величезним полегшенням розуміли, що можуть знову опуститися в зручне крісло, не порушуючи правил ввічливості.

Тому було дивно, що цей новий гість лишився стояти й власноруч зробив знак офіціанту.

— На жаль, змушений вам заперечити, — відказав їй він, — ви обидві вип’єте зі мною кави.

І доки я зрозуміла, що сталося, він уже сидів у моєму звичайному твердому кріслі, а я опинилася на дивані поруч місіс Ван Гоппер.

Якусь мить вона здавалася роздратованою — це було не те, на що вона розраховувала, — але швидко привела обличчя до ладу і, випнувши своє масивне тіло між мною і столом, нахилилася до його крісла і завзято й голосно почала розмову, вимахуючи листом у руці.

— Знаєте, я впізнала вас одразу, щойно ви зайшли до ресторану, — сказала місіс Ван Гоппер, — і подумала: «Ба, та це ж містер де Вінтер, друг Біллі, я просто зобов’язана показати йому світлини, які Біллі зі своєю нареченою зробили протягом їхнього медового місяця», а ось і вони. Ось Дора. Хіба вона не чудова? Ця вузька, струнка талія, ці прекрасні великі очі. Ось вони засмагають на Палм-Біч. Біллі кохає її до нестями, можете собі уявити? Звісно, на вечірці, яку Біллі влаштував у «Кларідж» і де я вас уперше побачила, він її ще не знав. Однак наважуся припустити, що таку стару жінку, як я, ви не пам’ятаєте?

Це було сказано з провокативним поглядом і зблиском зубів.

— Навпаки, я дуже добре вас пам’ятаю, — мовив він і, перед тим як вона встигла зловити його в пастку спогадів про їхню першу зустріч, простягнув їй свій портсигар, і на мить вона була змушена відволіктись на процес підкурювання. — Не думаю, що мене цікавить Палм-Біч, — сказав він, задмухуючи сірник, і, поглянувши на нього, я подумала, як нереально він виглядав би у Флориді. Його місце було в місті-фортеці п’ятнадцятого століття, місті з вузькими, вимощеними бруківкою вулицями й тонкими шпилями, мешканці якого носили гостроносі черевики та камвольні панчохи. Він мав привабливе, чуйне обличчя, дивним, непояснюваним чином середньовічне, і воно нагадало мені образ, який я бачила в галереї — не пам’ятаю, де саме, — «Портрет невідомого». Якби хтось зірвав із нього англійський твід і вдягнув його в чорне вбрання з мереживом довкола шиї й зап’ястків, він дивився б на нас і наш новий світ із давноминулих днів — коли чоловіки ходили вночі у плащах і стояли в тіні старих порталів, минулого вузьких сходів і темних підземель, шепоту в темряві, блискучих рапір, мовчазної, вишуканої куртуазності.

Хотіла б я згадати ім’я старого майстра, який написав той портрет. Він стояв у кутку галереї, і його очі стежили за тобою з темної рами…

Утім вони говорили, а я втратила перебіг розмови.

— Ні, навіть не двадцять років тому, — казав він. — Такі речі мене ніколи не приваблювали.

Я почула масний, самовдоволений сміх місіс Ван Гоппер.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Ребекка» автора Дафна дю Мор’є на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „3“ на сторінці 1. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи