Розділ «24»

— Ну ж бо, Френку! — мовив він. — Чого ви чекаєте?

Френк вийшов до сусідньої кімнатки.

Ми чекали, доки він викликав телефонну станцію. Невдовзі він повернувся.

— Вони перетелефонують, — тихо сказав Френк.

Полковник Джуліан заклав руки за спину й узявся міряти кроками бібліотеку. Усі мовчали.

Приблизно за чотири хвилини почулося пронизливе, наполегливе, дратівливе й монотонне дзеленчання міжміського телефонного дзвінка. Френк вийшов, щоб відповісти.

— Це Мейфер 0488? — запитав він. — Скажіть, будь ласка, чи проживає у вас людина на прізвище Бейкер? О, зрозуміло. Перепрошую. Так, вочевидь, я помилився з номером. Дуже вам дякую.

Тихо клацнула слухавка. Френк знову зайшов до бібліотеки.

— За номером Мейфер 0488 зареєстрована якась леді Істлі. Це адреса на Ґросвенор-стрит. Вони ніколи не чули ні про якого Бейкера.

Февелл гучно зареготав.

— Бейкер-пекар, Барнз-скотар — ціле графство нечупар! — проказав він. — Ну ж бо, Детективе Номер Один! Хто у вашому списку наступний?

— Спробуйте М’юзеум, — порадила місіс Денверз.

Френк подивився на Максима.

— Дзвоніть, — сказав він.

Повторився той самий фарс. Полковник знову засновигав бібліотекою. Минуло п’ять хвилин, почувся ще один телефонний дзвінок. Френк вийшов зняти слухавку. Він лишив двері навстіж відчиненими. Я бачила, як він нахилився над столом, на якому стояв телефон, поближче до мікрофона.

— Алло? Це М’юзеум 0488? Скажіть, будь ласка, чи проживає у вас людина на прізвище Бейкер? О! А з ким я розмовляю? Ви нічний швейцар? Так. Так, зрозуміло. Ні, контори мене не цікавлять. Ні, звісно, ні. Ви можете сказати мені адресу? Так, це дуже важливо, — він помовчав, а тоді крикнув нам через плече: — Думаю, ми його знайшли.

О, не дай, Боже, щоб це була правда! Не дай нам знайти цього Бейкера! Боже, прошу тебе, нехай виявиться, що цей Бейкер уже помер! Я знала, хто він. Я завжди це знала. Крізь двері я спостерігала за Френком; я бачила, як він раптом нахилився вперед, як потягнувся по олівець і папір.

— Алло? Так, я досі тут. Можете повторити по літерах? Дякую. Дуже вам дякую. Доброї ночі.

Він повернувся до бібліотеки з аркушем паперу в руці. Френк, який так любив Максима; він навіть не здогадувався, що той папірець був єдиним важливим доказом з-поміж усіх згаданих того кошмарного вечора і що з його допомогою він міг би з такою ж самою певністю згубити Максима зі світу, як і всадивши йому в спину кинджал.

— Я говорив із нічним швейцаром у Блумзбері, — сказав він. — Там узагалі ніхто не живе. Удень там працює лікар. Схоже, Бейкер облишив практику й переїхав звідти півроку тому. Утім розшукати його буде нескладно. Нічний швейцар повідомив мені адресу. Я її записав.