Розділ «23»

— Не дарма ж накрили те місце за столом, чи не так? — проказав Февелл.

Він поглянув на мене, все ще усміхаючись і схиливши голову набік.

— Містере Февелл, — мовила я, — не хочу здатися грубою, але річ у тому, що я дуже стомилась. У мене був довгий і доволі виснажливий день. Якщо ви не можете сказати мені, навіщо вам Максим, то вам немає сенсу тут сидіти. Буде набагато краще, якщо ви зробите так, як я вам запропонувала, і приїдете завтра вранці до контори.

Він зісковзнув з бильця дивана й підійшов до мене, тримаючи в руці склянку.

— Ні, ні, — сказав Февелл. — Ні, ні, не будьте такою жорстокою. У мене також був виснажливий день. Не тікайте, не полишайте мене — я геть безвинний, запевняю вас. Мабуть, Макс вам усілякого про мене нарозповідав, так?

Я нічого не відповіла.

— Ви думаєте, що я — великий злий вовчисько, адже так? — запитав він. — Але знайте, це не так. Я цілком звичайний, безвинний чоловік. І, на мою думку, за даних обставин ви пречудово тримаєтесь, просто пречудово. Знімаю перед вами капелюха, справді.

Ці останні слова прозвучали нерозбірливо й принизливо. Краще б я не казала Фрісові, щоб він його впустив.

— Ви приїхали сюди, в Мендерлей, — провадив далі Февелл, непевно вимахуючи рукою, — взяли на себе цей маєток, зустрічалися з сотнями людей, яких ніколи раніше не знали, мирилися зі старим Максом і його змінами настрою, і чхати ви на всіх хотіли — ви просто йдете своїм шляхом. Я б сказав, що ви — молодець, чорт забирай, і я готовий сказати це кому завгодно. Ви — молодець, і біс із ним!

Він похитнувся, затим випростався й поставив порожню склянку на стіл.

— Знаєте, уся ця справа стала для мене справжнім потрясінням, — сказав Февелл. — Збіса жахливим потрясінням. Ребекка була мені кузиною. Я її, чорт забирай, любив.

— Так, — відказала я. — Я вам співчуваю.

— Ми разом росли, — продовжував він. — Завжди душа в душу. Нам подобалися ті самі речі, ті самі люди. Ми сміялися з тих самих жартів. Гадаю, я любив Ребекку більше за всіх на світі. А вона любила мене. Усе це стало для мене неабияким потрясінням, чорт забирай!

— Так, — мовила я. — Звісно.

— Я хочу знати, що з цим збирається робити Макс? Невже він думає, що тепер, коли це брехливе дізнання закінчилося, йому вдасться зачаїтися? Ось що мені скажіть!

Февелл більше не усміхався. Він нахилився до мене.

— Я збираюсь добитися справедливості в справі Ребекки, — дедалі гучнішим голосом продовжував Февелл. — Самогубство… Господи Боже! Цей старий дурний маразматик коронер змусив присяжних пристати на версію самогубства. Але ж ми з вами знаємо, що це було не самогубство, адже так? — Він нахилився до мене ще ближче. — Адже так? — повільно повторив Февелл.

Двері відчинились, і до бібліотеки зайшов Максим, а одразу за ним — Френк. Максим став як укопаний і, не зачиняючи дверей, витріщився на Февелла.

— Якого біса ти тут забув? — запитав він.

Февелл розвернувся, тримаючи руки в кишенях. Він вичекав якусь мить, а тоді заусміхався.