Розділ «23»

— Взагалі-то, мій старий друзяко Максе, я приїхав привітати тебе з приводу сьогоднішнього дізнання.

— Ти сам покинеш цей дім, — запитав Макс, — чи хочеш, аби ми з Кроулі тебе звідси виштовхали?

— Зажди, заспокойся-но на хвилинку, — сказав Февелл.

Він запалив ще одну цигарку й знову всівся на бильце дивана.

— Ти ж не хочеш, аби те, що я скажу, почув Фріс, чи не так? Ну, а він почує, якщо ти не зачиниш дверей.

Максим не зрушив з місця. Я зауважила, як Френк тихесенько причинив двері.

— А тепер слухай сюди, Максе, — мовив Февелл. — Тобі вдалося вийти сухим із води, хіба ні? Пощастило навіть більше, ніж ти розраховував. О, так. Я був сьогодні в суді й насмілюсь стверджувати, що ти мене бачив. Я був там від початку до кінця. Я бачив, як твоя дружина знепритомніла в доволі критичний момент, і я її не звинувачую. Тоді все й справді висіло на волосині, чи не так, Максе? Хто знав, у який бік поверне дізнання? На щастя для тебе, усе сталося так, як сталося. Ти, часом, не підкупив цих тугодумів, які вдавали з себе присяжних, га? Бо, як на мене, було збіса схоже, що так.

Максим рушив до Февелла, однак той підняв руку

— Зажди трохи, гаразд? — сказав він. — Я ще не закінчив. Максе, старий, ти ж розумієш, що якщо я захочу, то можу зробити все це для тебе збіса неприємним. І не просто неприємним, а навіть, дозволь сказати, — небезпечним.

Я сіла в крісло біля каміна. Міцно-міцно стиснула бильця. Френк підійшов до мене й став позаду. Максим не рухався. Він не зводив погляду з Февелла.

— Та невже? — мовив він. — І як же ти це зробиш?

— Слухай сюди, Максе, — відказав Февелл. — Припускаю, від своєї дружини ти таємниць не тримаєш, і схоже на те, що разом із Кроулі у вас тут склалося щасливе тріо. Отже, я можу говорити відверто, що й зроблю. Ви всі знаєте про мене й Ребекку. Ми були коханцями, авжеж. Я ніколи цього не заперечував і ніколи не стану. Отже, так. Донині я, як і всі решта дурнів, вірив у те, що Ребекка потонула в затоці і її тіло через кілька тижнів знайшли в Еджкумі. Для мене це було потрясінням, справжнім потрясінням, чорт забирай! Але я казав собі: «Саме таку смерть Ребекка й обрала б, вона відійшла б так само, як і жила, — у боротьбі», — він витримав паузу, сів на краєчок дивана й оглянув усіх нас по черзі. — І от, кілька днів тому я вичитав у вечірній газеті, що місцевий водолаз натрапив на човен Ребекки і знайшов у каюті тіло. Я нічого не міг зрозуміти. Хто, в біса, міг плисти з Ребеккою? Це ж нісенітниця! Я приїхав сюди й зупинився у трактирі на околицях Керріта. Зв’язався з місіс Денверз. Вона розповіла мені, що тіло в каюті належить Ребецці. Навіть з огляду на це я, як і всі решта, вирішив, що під час розпізнання першого тіла сталася помилка й що Ребекка якимось чином застрягла в каюті, спустившись туди по куртку. Що ж, як вам відомо, сьогодні я побував на дізнанні. І все йшло як по маслу, еге ж? Доки не почав свідчити Тебб. А що ж тоді? Максе, старий, ну як ти поясниш ті дірки в підлозі та повністю відкриті кінгстони?

— Невже ти думаєш, — повільно проказав Максим, — що після стількох годин сьогоднішніх розмов у суді я буду обговорювати це ще раз… із тобою? Ти слухав свідчення і чув рішення. Воно задовольнило коронера, а отже, мусить задовольнити й тебе.

— Самогубство? Аякже! — мовив Февелл. — Ребекка наклала на себе руки. Дуже на неї схоже, правда? Слухай, ти ж не знав, що я отримав це повідомлення, еге ж? Я зберіг його, бо це було останнє, що вона мені написала. Я вам зачитаю. Гадаю, тобі буде цікаво.

Він вийняв із кишені папірець. Я впізнала тонкий, гострий, похилий почерк.

«Я намагалася додзвонитися до тебе у квартиру, але не отримала жодної відповіді [читав він]. Зараз я вирушаю в Мендерз. Цього вечора буду в хатині, якщо отримаєш це повідомлення вчасно, бери машину та їдь туди. Я ночуватиму на березі й залишу двері відчиненими. Я маю тобі дещо сказати й хочу якомога швидше з тобою побачитися. Ребекка».

Февелл знову сховав записку до кишені.

— Це не схоже на те, що пишуть, коли збираються накласти на себе руки, чи не так? — сказав він. — Записка чекала на мене вдома, коли я повернувся туди приблизно о четвертій ранку. Я не знав, що Ребекка мала бути того дня в Лондоні, інакше обов’язково з нею зв’язався б. На жаль, доля повернула все так, що тієї ночі я був на вечірці. Коли ж прочитав це повідомлення о четвертій, то вирішив, що вже запізно зриватися й шість годин поспіль мчати до Мендерлея. Я ліг спати з наміром зателефонувати їй пізніше вдень. Що я й зробив. Десь о дванадцятій. Аби дізнатися, що Ребекка потонула!

Він сидів і дивився на Максима. Усі мовчали.

— Якби коронер прочитав сьогодні цю записку, ти б опинився в дещо складнішій ситуації, правда ж, Максе? Адже так, старий? — запитав Февелл.