Розділ «23»

— Та невже? — мовив він. — Ну ж бо, ви ж не думаєте, що я вам повірю? Скажіть-но, вам уже краще? Так прикро, що ви сьогодні знепритомніли на дізнанні. Я б вам допоміг, утім зауважив, що у вас уже є один донкіхот. Б’юсь об заклад, Френкові Кроулі було приємно. Ви дозволили йому відвезти вас додому? А от якби це запропонував я, ви не дали б мені провезти вас навіть п’ять ярдів.

— Навіщо вам Максим? — запитала я.

Февелл нахилився над столом і взяв собі цигарку.

— Ви ж не заперечуєте, якщо я покурю? — запитав він. — Вам же не стане зле? Із молодими дружинами ніколи не можна бути впевненим.

Февелл поглянув на мене з-над запальнички.

— Від часу нашої минулої розмови ви дещо постаршали, чи не так? — мовив він. — Цікаво, чим ви займались. Водили Френка Кроулі по саду? — Февелл видихнув хмару диму. — Слухайте, а ви не могли б попросити старого Фріса принести мені віскі з содовою?

Я нічого на це не відповіла. Підійшла й торкнулася дзвінка. Февелл сів на краєчок дивана, закинувши ногу на ногу й розтягнувши губи в напівусмішці. На дзвінок відгукнувся Роберт.

— Віскі з содовою для містера Февелла, — сказала я.

— Ти як, Роберте? — звернувся до нього Февелл. — Давненько не бачились. Досі розбиваєш серця керрітським дівкам?

Роберт зашарівся і, страшенно зніяковілий, поглянув на мене.

— Та все гаразд, старий. Я тебе не викажу. Сходи принеси мені подвійну порцію віскі, і швиденько.

Роберт зник. Февелл зареготав, розтрушуючи попіл по всій підлозі.

— Якось, коли в Роберта був короткий день, я вивіз його порозважатись, — пояснив він. — Ребекка поставила п’ять фунтів на те, що я нізащо його не запрошу. І я чесно цю п’ятірку виграв. То був один із найкумедніших вечорів у моєму житті. Спитайте мене, чи я сміявся? Ще б пак! Роберту в загулі й море по коліна, я вас запевняю! Та й мушу визнати, що на дівок у нього око набите. Тієї ночі він підчепив найгарнішу з усієї компанійки.

Роберт повернувся з віскі й содовою на таці. Він досі був розчервонілий і вкрай зніяковілий. Февелл, усміхаючись, спостерігав, як той готує йому напій, а тоді розреготався, відкинувшись на бильце дивана. Він узявся насвистувати барну пісеньку, не зводячи з Роберта очей.

— Це ж вона, так? — спитав він. — Це ж та пісенька? Тобі досі подобаються руденькі, Роберте?

Роберт вичавив із себе кволу нещиру усмішку. Він мав жалюгідний вигляд. Февелл зареготав іще гучніше. Роберт розвернувся й вийшов із бібліотеки.

— Бідолаха, — сказав Февелл. — Гадаю, відтоді йому так і не випало погульбенити. Цей старий осел Фріс тримає його на короткому повідку.

Він почав пити віскі з содовою та оглядати кімнату, час від часу позираючи на мене й усміхаючись.

— Я навіть не надто засмучусь, якщо Макс не повернеться на вечерю, — мовив він. — А ви що скажете?

Я змовчала. Заклавши руки за спину, стояла біля каміна.