Розділ «23»

Полковник Джуліан кивнув.

— Обличчя знайоме. Можливо, ми колись тут перетинались.

— Цілком імовірно, — мовив Максим. — Ну ж бо, Февелле, розповідай!

Февелл підвівся з дивана та жбурнув газету на стіл. Схоже, за ці десять хвилин він протверезів. Февелл доволі твердо тримався на ногах. Припинив усміхатися. У мене склалося враження, що він був не надто задоволений таким поворотом подій і кепсько підготовленим до зустрічі з полковником Джуліаном. Февелл заговорив гучно, доволі зарозумілим тоном.

— Послухайте, полковнику, — сказав він, — ходити манівцями немає сенсу. Я приїхав сюди, бо мене не задовольнило рішення, ухвалене сьогодні під час дізнання.

— О! — вигукнув полковник Джуліан. — А вам не здається, що це вже справа містера де Вінтера, а не ваша?

— Ні, я так не думаю, — мовив Февелл. — Я маю право голосу не лише як кузен Ребекки, але і як її майбутній чоловік, якби вона була досі жива.

Це заскочило полковника Джуліана зненацька.

— О, — протягнув він. — О, ач як! У такому разі, інша справа. Містере де Вінтер, це правда?

Максим стенув плечима.

— Уперше про це чую, — відказав він.

Полковник Джуліан перевів недовірливий погляд з одного на іншого.

— Послухайте, Февелле, — промовив він, — що саме вас не влаштовує?

Якусь мить Февелл не зводив з нього очей. Я бачила, що він щось планує, і помітила, що він таки не протверезів достатньо, щоб з усім упоратись. Февелл повільно дістав із кишені жилета записку Ребекки.

— Цю записку було написано за кілька годин до того, як Ребекка мала вийти в море й накласти на себе руки. Ось, візьміть. Я хочу, щоб ви її прочитали і сказали, чи, на вашу думку, жінка, що написала таке, могла бути налаштована на самогубство.

Полковник Джуліан вийняв із кишені футляр, дістав звідти окуляри і прочитав записку. Потім повернув її Февеллу.

— Ні, — відказав він, — з першого погляду, не могла. Утім мені невідомо, чого саме стосується ця записка. Можливо, про це знаєте ви? Або, може, де Вінтер?

Максим мовчав. Февелл крутив папірець у пальцях, свердлячи полковника поглядом.

— У цій записці моя кузина цілком очевидно призначила мені зустріч, чи не так? — сказав він. — Вона попросила мене приїхати тієї ночі до Мендерлея, бо мала мені щось повідомити. Що саме, гадаю, ми вже ніколи не дізнаємося, проте річ не в цьому. Вона призначила зустріч і мала намір провести ніч у хатині для того, щоб побачитися зі мною наодинці. Сам факт того, що вона вийшла в море, мене ніколи не дивував. Вона частенько вирушала у плавання на годинку чи дві, провівши цілий день у Лондоні. Але пробити дірки в каюті та зумисне себе втопити — це радше скидається на істеричний вибрик якоїсь невротички, — е ні, полковнику Джуліане, Христом Богом присягаюся, це аж ніяк на неї не схоже!

Обличчя Февелла почервоніло, і на останніх словах він зірвався на крик. Така поведінка не стала йому в пригоді, і по тонкій лінії, в яку стиснулись уста полковника Джуліана, я зрозуміла, що достукатись до нього Февеллу не вдалося.