Розділ «23»

— То чому ж ти не встав і не передав її йому? — поцікавився Максим.

— Спокійно, старий, спокійно. Не варто нервувати. Максе, я не хочу тебе занапастити. Бог свідок, ти ніколи не ставився до мене дружньо, проте я не тримаю на тебе зла. Усі чоловіки, одружені з гарними жінками, ревниві, чи не так? І декотрі з них не здатні втриматися й не вдати з себе Отелло. Вони так влаштовані. Я їх не звинувачую. Мені їх шкода. Знаєш, по-своєму я в дечому соціаліст і не розумію, чому чоловіки не можуть ділитися своїми дружинами, замість того, щоб їх убивати. Навіщо? Задоволення однаково не отримаєш. Гарна жінка — це не автомобільна шина, вона не зноситься. Чим більше нею користуєшся, тим ліпший у неї хід. Що ж, Максе, я виклав перед вами всі карти. Чому б нам не дійти якоїсь згоди? Я — не заможна людина. Занадто полюбляю азартні ігри. Але що мене завжди пригнічувало, то це брак якого-небудь капіталу, на який я міг би розраховувати у скрутну годину. Утім якби я впродовж усього життя щорічно отримував дві-три тисячі фунтів, то зміг би тихенько й затишно жити собі й поживати. І ніколи не потурбував би тебе знову. Богом клянуся.

— Я вже просив тебе піти, — проказав Максим. — Удруге не проситиму. Двері — прямо за мною. Можеш відчинити їх сам.

— Півхвилинки, Максиме, — мовив Френк. — Тут усе не так просто.

Він розвернувся до Февелла.

— Я розумію, до чого ви хилите. На превеликий жаль, виходить, що ви й справді можете, як ви й сказали, повернути все таким чином, що Максим опиниться у скрутному становищі. Схоже, він не бачить цього так само ясно, як я. Скажіть, яку саме суму ви хочете отримати від Максима?

Я зауважила, що Максим геть зблід і в нього на лобі почала пульсувати маленька жилка.

— Не думаю, що вашій дружині було б приємно, якби на неї вказували пальцями й називали місіс де Вінтер, удовою повішеного вбивці, — сказав Февелл.

Він зареготав і зиркнув у мій бік.

— Думаєш, тобі вдасться мене залякати, Февелле? — промовив Максим. — Що ж, ти помиляєшся. Я тебе не боюся. У сусідній кімнаті є телефон. Можливо, мені варто подзвонити полковникові Джуліану й запросити його сюди? Він — магістрат. Його зацікавить твоя історія.

Февелл пильно поглянув на нього й розреготався.

— Гарний блеф, — відказав він, — але мене не обдуриш. Ти не насмілишся зателефонувати старому Джуліанові. Максе, старий, у мене достатньо доказів, щоб тебе повісити.

Максим повільно перетнув бібліотеку й вийшов до сусідньої кімнатки. Я почула клацання слухавки.

— Зупиніть його! — заблагала я Френка. — Заради Бога, зупиніть його!

Френк глянув на мене й хутко рушив до дверей.

Я почула голос Максима — дуже спокійний і вельми стриманий.

— З’єднайте мене з Керрітом 17, — проказав він.

Февелл не зводив погляду з дверей, він мав на диво напружений вираз обличчя.

— Облиште мене, — сказав Максим Френку.

За дві хвилини його голос почувся знову: