Розділ «23»

— Шановний, — проказав полковник, — якщо під час розмови зі мною ви не триматимете себе в руках, це не принесе вам ані найменшої користі. Я — не коронер, який проводив сьогодні дізнання, і не член журі присяжних, які ухвалили рішення. Я — лише магістрат округу. Звісно, я хочу допомогти вам, чим тільки можу, та й де Вінтеру також. Ви говорите, що відмовляєтесь вірити в самогубство своєї кузини. З іншого боку, ви, як і всі ми, чули свідчення човняра. Кінгстони були відкриті, в обшивці знайдено дірки. Гаразд. Ближче до діла. Що ж, на вашу думку, сталося насправді?

Февелл повернув голову й неквапним поглядом подивився на Максима. Він досі вертів між пальцями записку.

— Ребекка не відкривала тих кінгстонів і не пробивала дірок в обшивці. Вона не вчинила самогубства. Ви запитали мою думку, і, Бог свідок, я вам її скажу. Ребекку вбили. І якщо ви хочете знати, хто вбивця, то он він стоїть, отам, біля вікна, із цією своєю клятою зарозумілою посмішкою. Не спромігся навіть року почекати, щоб не оженитися з першою-ліпшою дівахою, яка трапилася йому на очі, чи не так? Он він, ваш убивця, — містер Максиміліан де Вінтер. Гарненько його роздивіться. Зашморг йому пасуватиме, хіба ні?

І Февелл зареготав, зайшовся сміхом пияка, пронизливим, силуваним і дурнуватим, не припиняючи весь час крутити в пальцях записку Ребекки.