Розділ «17»

— Рада була бачити.

Невже в англійській мові не було інших слів? Я кивала й усміхалася, наче лялька, вишукуючи поглядом Максима поміж їхніх голів. Він потрапив у тісне коло гостей біля бібліотеки. Беатріс також оточили, а Джайлз повів тих, хто затримувався, до фуршетного столу у вітальні. Френк був на алеї, піклувався, щоб люди познаходили свої авто. Мене обступили незнайомці.

— До побачення, і ще раз красно дякуємо.

— Рада була бачити.

Велика зала почала порожніти. У ній уже відчувалася та тьмяна атмосфера покинутого приміщення, що з’являється по завершенні свята на світанку оповитого втомою дня.

На терасі сіріло, на галявинах уже почали проступати обриси розірваних пускових установок для феєрверків.

— На все добре. Чудовий був бал.

— Рада була бачити.

Максим пішов до Френка на алею. До мене підійшла Беатріс, знімаючи з себе брязкітливі браслети.

— Я більше не витримаю цього ні хвилини. Господи, яка ж я розбита! Схоже, я не пропустила жодного танцю. Хай там як, але бал вийшов неймовірно вдалим.

— Хіба? — запитала я.

— Люба, чи не краще вам лягти в ліжко? У вас виснажений вигляд. Майже цілий вечір на ногах. А куди поділися чоловіки?

— На алеї.

— Я хочу кави і яєчню з беконом. А ви?

— Ні, Беатріс, я, мабуть, не буду.

— У цій блакитній сукні ви просто чарівні. Усі так казали. І ні в кого не виникло жодних підозр із приводу… ну, ви розумієте. Тож можете не перейматися.

— Так.

— На вашому місці я пролежала б аж до завтрашнього ранку. Не змушуйте себе підводитись. Поснідайте в ліжку.

— Так, можливо.

— Мені сказати Максимові, що ви пішли нагору?