Розділ «17»

— Я насолоджувався кожною хвилиною.

— Мені дуже приємно.

— Моллі аж казилася через те, що не мала змоги приїхати.

— Невже?

Музиканти заграли «За молоді літа». Чоловік схопив мене за руку й почав розмахувати нею догори-вниз.

— Ну ж бо, — вигукнув він, — давайте разом!

Хтось узяв мене за другу руку, і до нас приєдналося більше людей. Ми утворили велике коло й заспівали на повний голос. Чоловік, якому сподобався вечір і який розповідав про Моллі, що казилася через неможливість на нього потрапити, був одягнений у костюм китайського мандарина, і, доки ми гойдали руками, його накладні нігті чіплялися йому за рукав. Він гучно сміявся. Ми всі сміялися. «Не забувається повік, що серце пам’ята…»[7], — співали ми.

На останніх тактах гучні веселощі ураз стихли, й ударник відбив паличками дріб у незмінному вступі до «Боже, бережи Короля». Усмішки одразу ж зникли з наших облич, їх немов губкою стерли. Мандарин став «струнко», руки по швах. Пам’ятаю, як у мене промайнула нечітка думка про те, чи не був він військовим. Який же дивакуватий він мав вигляд із обвислими вусами мандарина на довгастому незворушному обличчі! Я спіймала погляд леді в рожевому. Гімн заскочив її зненацька з повною тарілкою курячого холодцю. Вона міцно тримала її перед собою, мов тацю для церковних пожертв. З її обличчя зникла вся жвавість. Щойно стихла остання нота гімну, вона знову розслабилася й люто накинулася на свій холодець, одночасно розмовляючи через плече зі своїм партнером із танців. Хтось підійшов і стис мені руку.

— Не забудьте, що чотирнадцятого числа наступного місяця вас запрошено до нас на вечерю.

— О, невже? — тупо витріщилася на нього я.

— Так, ваша зовиця також пообіцяла приїхати.

— О, як чудово!

— О пів на дев’яту й у вечірньому вбранні. Ми на вас чекатимемо.

— Так. Так, звісно.

Гості почали утворювати черги, щоб попрощатися. Максим стояв у іншому кінці кімнати. Я знову начепила на обличчя усмішку, що була зникла з нього після того, як прозвучала «За молоді літа».

— Найкращий мій вечір за довгий-довгий час.

— Рада була бачити.

— Дякуємо вам за те, що влаштували такий чудовий бал.

— Рада була бачити.

— Ну ось, ми лишилися до самісінького кінця.