Розділ «17»

— Де наша пані? Сьогодні вона жодного разу не виходила на терасу.

— Не знаю, не впевнений. Я її не бачив.

— Місіс де Вінтер завжди була і тут, і там, усюди встигала.

— Авжеж, саме так.

А тоді жінка розвернеться до своїх сусідок і загадково їм кивне.

— Кажуть, вона сьогодні взагалі до гостей не вийде.

— Та невже?

— Саме так. Один слуга з будинку сказав мені, що місіс де Вінтер сьогодні цілий вечір не виходила зі своєї кімнати.

— Із дівонькою щось трапилося? Їй зле?

— Та ні, радше розсердилась. Кажуть, їй не сподобався костюм.

Різкий сміх і бурмотіння невеликого гурту.

— Вам коли-небудь доводилось таке чути? Та це ж ганьба для містера де Вінтера.

— Я б цього не стерпів, та ще й від такого дівчиська.

— Може, все це брехня?

— Істинна правда. У будинку лише про це й говорять.

Один скаже іншому. Той — сусіду. Посмішка, підморгування, знизування плечима. Спершу в одному гурті, потім — в іншому. І згодом це пошириться серед гостей, які ходять терасою та прогулюються галявиною. Пара, що за три години сидітиме на оцих кріслах у трояндовому саду під моїм вікном, обговорюватиме новину:

— Як гадаєш, те, що я чула, — правда?

— І що ж ти чула?

— А те, що вона зовсім не хвора. Вони жахливо посварилися, і тепер вона не хоче виходити!

— Он як!