Розділ «17»

Клеріс вислизнула з кімнати. Зненацька я відчула себе втомленою й ні на що не здатною. Я пішла й усілася на ліжку. Поволі зняла кучеряву перуку. Беатріс стояла й спостерігала за мною.

— З вами все гаразд? — поцікавилась вона. — Ви страшенно бліда.

— Це тут світло таке, — пояснила я. — Під ним ніхто не виглядає рум’яним.

— Посидьте кілька хвилин, і вам стане краще, — сказала Беатріс. — Зачекайте, я принесу вам води.

Вона вийшла до ванної, брязкаючи браслетами, і повернулася, тримаючи в руці склянку води.

Я трохи відпила, аби їй догодити, бо нітрохи не хотіла пити. Вода з крана була тепла; Беатріс не дала їй збігти.

— Звісно, я одразу ж зрозуміла, що це — просто жахлива помилка, — промовила вона. — Звідки вам було про це знати? Ну звідки?

— Знати про що? — запитала я.

— Та про сукню, бідолашна моя, про портрет дівчини на хорах, який ви скопіювали. Так само під час останнього костюмованого балу в Мендерлеї зробила Ребекка. Один в один. Ця сама картина, ця сама сукня. Ви стояли там, на сходах, і на якусь страшну мить я подумала…

Вона не доказала й поплескала мене по плечі.

— Бідне моє дитя, як вам не пощастило! Звідки вам було знати?

— Я мусила знати, — тупо проказала я, не зводячи з неї очей, надто вражена, щоб усе зрозуміти. — Я мусила знати.

— Дурниці! Звідки вам було знати? Нам таке й на думку не спало. Просто ми були настільки шоковані, розумієте? Ніхто з нас цього не очікував, а Максим…

— Так, що Максим? — перепитала я.

— Бачте, він думає, що ви вчинили це навмисне. Ви ж закладалися, що здивуєте його, чи не так? Якийсь дурний жарт. Але, звісно ж, він просто не розуміє. Він був страшенно шокований. Я одразу ж сказала йому, що ви на таке не здатні й обрали цю картину помилково, що це просто жахлива помилка.

— Я мусила знати, — знову повторила я. — Це все моя провина, я не мала права цього не добачити. Я мусила про це знати.

— Ні, ні. Не хвилюйтеся, ви все зможете спокійно йому пояснити. Усе буде добре. Перші гості приїхали, якраз коли я піднімалася до вас. Наразі їх пригощають напоями. Усе гаразд. Я наказала Френкові і Джайлзу вигадати історію про те, що вам не підійшла сукня й ви дуже засмутились.

Я нічого не відповіла. Просто сиділа на ліжку, склавши руки на колінах.

— Що ж вам одягнути? — проказала Беатріс, підходячи до шафи й відчиняючи дверцята. — Ось. Як вам оця блакитна? Здається, чудова. Одягніть її. Ніхто не зважатиме. Хутко! Я вам допоможу.

— Ні, — відмовила я. — Я не спускатимусь.