Особливий інтерес у контексті досліджуваної проблеми викликають організаційно-діяльнісні ігри (ОДІ), розроблені Г. Щедровицьким. Це "мегамашина миследіяльності", спрямована на побудову методології розв'язання різних завдань за допомогою організації продуктивного конфлікту між групами професіоналів, що представляють у модельованому реальному конфлікті реально існуючі сторони. ОДІ чітко орієнтовані на отримання визначеного результату, що проявляється в розвитку схем миследіяльності й практично не має дидактичної складової.
Організаційно-діяльнісні та організаційно-навчальні ігри є формами колективної розумової діяльності, у процесі якої відбуваються навчання і проектування (створення) нових діяльніших зразків. Характерними особливостями є: моделювання ігрової ситуації з урахуванням реального знання проблеми; умовність ігрових ролей та прийняття рішень поза межами штатних структур; залежність ролей від особистих інтересів учасників грн; наявність колективної діяльності та загальної мети; колективне опрацювання рішень гравцями. їх мета полягає у необхідності створення творчого колективу однодумців, здатних долати типові перешкоди та проблеми.
Проведення організаційно-діяльнісної гри передбачає поступову реалізацію етапів: проектування тренером проблемних ситуацій (визначення цілей, змісту, методів і засобів, складу творчих груп); постановка проблеми (актуалізація протиріччя, колективне обговорення цілей, способів діяльності, створення творчих груп); робота в творчих мікрогрупах (проектувальна діяльність – визначення власних цілей, способів їх досягнення, прийняття рішень, програма діяльності, контроль і корегування робочого проекту); загальне обговорення захисту позиції кожної групи; аналіз пізнавальної і комунікативної діяльності кожної групи і колективу в цілому[7].
Імітаційні ігри ставлять учасників в обставини, що потребують оперативних рішень. Ланцюжок рішень формує маршрут участі людини в імітаційній грі. До типових належать ігри, що моделюють прийняття рішення в умовних ситуаціях: корабельна катастрофа, безлюдний острів, експедиція на іншу планету, переїзд до іншої країни тощо. Буває, що пряма імітація робочої ситуації не допомагає, а заважає – учасники починають міркувати про те, "як насправді буває", відтворювати звичні дії, навіть коли вони неефективні.
Модель – умовна заміна реальності, в якій ми зберігаємо обрані риси, суттєві для нас. Моделюючі ігри грунтуються на заміні реальності узагальненою, а іноді надзвичайно умовною моделлю. Умовність моделей дає змогу віддалитися від реальності, тоді як закладена в моделі структура дій уможливлює ефективне відпрацювання способів дій та навичок.
Прикладом ігрової імітаційної моделі є ділова гра, яка відтворює умови, зміст, стосунки, динаміку тієї або іншої діяльності, і спрямована на те, щоб, імітуючи реальні ділові (професійні, побутові тощо) ситуації, виконуючи "справжні", а не "навчальні" ролі, студенти набували умінь та навичок, необхідних для виконання різних видів практичної діяльності[8]. Це один з методів організації активної роботи учасників тренінгу, що забезпечує розробку певних способів ефективної професійної діяльності учасників, зображення основних рис робочої реальності, відтворення реальних ділових ситуацій, відпрацювання функціональних взаємодій.
На відміну від рольової гри імітація не припускає занурення в роль. Людські взаємодії радше прораховуються й обмірковуються, ніж "проживаються".
За типом використовуваних завдань і ролей розрізняють навчально-рольові та ділові ігри. Основне призначення навчально- рольової гри полягає у забезпеченні всебічного й глибокого аналізу тієї чи іншої проблеми, використовуючи так звані навчальні ролі.
Рольова гра – метод, суть якого полягає у "програванні ролей", які дозволяють побачити учасника групи не просто в процесі міжособистісної взаємодії, а під час виконання певної соціальної ролі[9].
Цікавою новою формою гри є дистанційні, що потребують особливих вимог до підготовки та проведення, а саме[10]: тривалість проведення (від одного до чотирьох місяців); залучення до участі більшості підприємств та інститутів галузі зі створенням єдиної ігрової команди; здійснення управління грою з одного керівного центру тощо.[11]
П. Щербань запропонував класифікацію навчально- педагогічних ігор у вигляді піраміди, де в основі містяться рольові ігри, мозкова атака та ігрове проектування, що звужуються до імітаційних та ситуаційних, а на вершині піраміди розміщуються організаційно-ділові. Гра є основною формою вияву активності дитини, засобом пізнання навколишнього світу[12]. Структурною одиницею гри є ситуація, що розгортається упродовж заняття як окремий сюжет. В його основу може бути покладено навчальну або реальну життєву проблему, де кожен учасник повинен виконати певну роль, дотримуючись рольових приписів від ведучого тренінговим заняттям.
Алгоритм проведення гри включає чотири послідовні кроки: аналіз ситуації в групі, інструктаж учасників, спостереження за процесом гри, підбиття підсумків. Спочатку тренер повідомляє тему, мету, інформує учасників про зміст кожної ролі, після чого створюються рольові групи. Другий крок являє, собою коротку, чітку інструкцію учасникам щодо ігрових дій, опановування ролей і з'ясування суті проблемного питання чи ситуації. Упродовж наступного етапу учасники гри готуються до обговорення проблеми чи програвання ситуації, тобто формують спільну думку щодо аспектів досліджуваної проблеми. Тренер спостерігає за процесом гри, дотриманням часових та просторових меж, поведінкою учасників. За виникнення такої потреби тренер вносить додаткові інструкції, коригує процес гри. На початку гри або якщо група занадто скута, стримана, тренер може особисто взяти участь у грі, хоча, як правило, йому не варто виконувати роль гравця – це більше імпонує учасникам.
У міру готовності розпочинається етап обговорення або програвання "реальної" ситуації. Послідовно слово надають різним рольовим групам, які інформують про свою позицію щодо аналізованої ситуації, або ж моделюють виконання необхідних дій. Упродовж гри ведучий визначає смислову лінію аналізу теоретичної проблеми або практичної ситуації, порушує додаткові питання та ставить завдання, заохочуючи всіх учасників до гри в атмосфері доброзичливості, взаємодопомоги, рівноправності.
Обговорення гри можна провести у два етапи: спочатку рольовий зворотний зв'язок, а потім діловий зворотний зв'язок. Під час рольового зворотного зв'язку учасники коментують те, що відбувалося, не виходячи зі своїх ролей. Після цього етапу вони виходять з ролей і висловлюють власні почуття та думки. Обговорення проводиться в загальному колі – аналіз гри, тобто четвертий крок, – оцінка того, чи був досягнутий бажаний ефект. Роль тренера у підбитті підсумків спрямована на керівництво процесом аналізу досягнень групи в цілому та кожного учасника особисто, заохочення до обміну досвідом, допомогу в усвідомленні ігрової поведінки учасників та зв'язку між отриманим у грі досвідом і можливою поведінкою в реальному житті[13]. Для зворотного зв'язку використовують умовні преференції, пропонують альтернативу (наприклад, "Я думаю, було б ефективніше, якби ви...").
Найбільш цінним етапом у плані навчального ефекту та найбільш тривалим за часом є зворотний зв'язок. З метою плідного обговорення дій учасників рольової гри, необхідно ретельно планувати час для кожного з етапів. Обговорення має тривати не менше третини часу, призначеного для вправи. Переваги і небезпеки інтерактивних ігор містяться у самій грі. Усі ризики пов'язані з недоречністю застосування певної гри до конкретної тренінгової ситуації (помилка вибору методу) або неправильного проведення обраної гри: Тобто небезпека інтерактивних ігор пов'язана лише з некомпетентністю тренера[14] (табл. 1.1).
Отже, тренеру з метою ефективного проведення тренінгових занять варто уважно обміркувати можливість, необхідність і наслідки застосування гри. Основна риса гри – це умовність дій, що робить тренінг жвавим і захоплюючим. Завдання гри спрямовано не на знання, а на розвиток навичок і відносин. Методики рольових ігор сприяють розвитку навичок критичного мислення, розв'язанню проблем, відпрацюванню різних варіантів поведінки в критичних ситуаціях, вихованню розуміння та емпатії інших людей. Учасники мають можливість через гру краще зрозуміти власні дії у реальному житті, при цьому не відчуваючи страху за наслідки помилок.
Важливе місце належить діагностиці й оцінюванню ефективності (обговоренню) самого процесу гри. Основним для перевірки гіпотез стосовно особистісної проблеми суб'єкта у рольовій ситуації є поведінковий матеріал. Ю. Ємельянов вважає, що театр є першою лабораторією експериментальної соціальної психології, звідки беруть свій початок рольова теорія, концепція символічного впливу, модель особистості людини і підходи до вивчення її самосвідомості, а також методи психотерапевтичної драматизації й інсценізації, імагонсихотсрапії. варіант активних групових методів[15].
Таблиця 1.1
Переваги та небезпеки інтерактивних ігор
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-психологічний тренінг і маніпуляція» автора Балахтар В.В. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Характеристика різних видів ігор, які застосовують у практиці соціально-психологічного тренінгу“ на сторінці 2. Приємного читання.
