Розділ «Тема 9. Міжгалузеві господарські комплекси та регіональні особливості їх розвитку і розміщення.»

Нафтопродукти в Україні витрачаються неекономно. Це пояснюється низькими цінами в минулому, недоліками в організації зберігання й збуту. Економне використання нафтопродуктів – великий резерв скорочення їх споживання. Перспектив збільшення завантаження сировиною всіх нафтопереробних заводів, окрім Лисичанського НПЗ, практично немає. Як і немає сенсу нарощувати виробництво в країні, де, за офіційними даними, ринок на 20% наповнений безподатковими поставками (рис. 9.6). І навіть якщо ця ситуація вирівняється, то надолужити багато років простою без інвестицій для українських НПЗ вкрай складно та економічно затратно. Заводи сусідніх країн, і на Сході і на Заході, активно оновлювалися, збільшуючи глибину переробки і поліпшуючи якість, наздогнати їх буде дуже важко. Тому, важлива проблема перспективного розвитку нафтопереробних підприємств – їх реконструкція, технічне переоснащення, а також економне витрачення нафтопродуктів.

Перспективи розвитку нафтогазового комплексу України. Одним із перспективних напрямів розвитку нафтогазового комплексу України є налагодження видобутку нетрадиційних ресурсів, зокрема скрапленого газу. Згідно з даними консалтингової компанії "HIS CERA", за показником прогнозних обсягів нетрадиційного газу, Україна належить до 10 найперспективніших країн світу щодо потенційних можливостей видобутку – їх сумарний обсяг перевищує 20 трлн. м3.

Рис. 9.6. Структура наповнення ринку України нафтопродуктами в 2009-2013 pp. (тис. тонн)

Джерело: побудовано за даними офіційного сайту НАК "Нафтогаз України". [Електронний ресурс]. Режим доступу: naftogaz.com

Прогнозні ресурси сланцевого газу оцінюються у 1,2 трлн. м3, газу щільних колекторів – 8,5 трлн, м3, метану вугільних пластів – понад 12 трлн. м3. Однак підтверджені запаси, обліковані в Державному балансі корисних копалин України, є лише стосовно метану вугільних родовищ. Підтвердження запасів і виявлення перспективних площ сланцевого газу та газу щільних колекторів потребує проведення масштабних пошуково-геологічних робіт, на що знадобиться близько 1 млрд. дол. інвестицій протягом 4-5 років. Згідно з експертними оцінками, поклади нетрадиційного газу містяться на двох ділянках: українська частина Люблінського прогину та Дніпровсько-Донецька западина.

Прогнозовані обсяги нетрадиційного газу відкривають для України перспективи для збільшення власного видобутку. Однак необхідно враховувати, що його собівартість через технологічні та екологічні проблеми є істотно вищою, ніж традиційного газу, що призводить до виникнення додаткових комерційних ризиків. Деякі вчені стверджують, що видобування сланцевого газу може призвести до непередбачуваних екологічних наслідків, проте провідні нафтогазові компанії довели, що завдяки впровадженню сучасних технологій та за умов державного й громадського контролю розроблення родовищ нетрадиційного газу може бути цілком безпечним.

Згідно з прогнозами експертів, за умов зростання інвестування у геологорозвідувальні роботи (щорічний обсяг капітальних вкладень у газовидобуток має збільшитися від 1 до 7-9 млрд. дол. шляхом радикального покращення інвестиційного клімату в країні), обсяг видобутку газу збільшиться до 45 млрд, м3 на рік у 2030 р. Прогноз видобутку газу в Україні наведено на рис. 9.7. Коли умови інвестування в Україні залишатимуться незадовільними, видобуток газу в Україні до 2030 р. не перевищуватиме 15-20 млрд, м3 на рік

Рис. 9.7. Прогноз видобутку газу В Україні (млрд, м3)

Джерело: побудовано за даними Міністерства енергетики та вугільної промисловості України. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http:/mpe.knni.gov.ua/minugol

Стратегічними напрямами розвитку нафтогазового комплексу можна визначити наступні:

1. Структурна перебудова промисловості на основі скорочення споживання палива (особливо природного газу) та електроенергії. Необхідно спрямувати зусилля на те, щоб Україна перестала бути найбільшим у світі імпортером природного газу.

2. Зосередження великомасштабних геологорозвідувальних робіт у нафтогазоносних районах. З цією метою необхідно залучити іноземний капітал на вигідних для України умовах.

3. Нова стратегія постачання в Україну нафти, газу і нафтопродуктів на основі диверсифікації джерел ввезення сировини та продукції.

4. Модернізація та відновлення потужностей нафтопереробних заводів.

5. Економне споживання нафтопродуктів і газу в господарстві і побуті, різке зменшення енергомісткості продукції.

6. Створення принципово нової нафтової комунікаційної системи. Така система повинна з'єднати нафтопромислові райони країн Близького Сходу і Середньої Азії з споживачами нафтопродуктів держав Центральної Європи і України.

Важливо для України задіяти нафтотермінал "Южний" поблизу Одеси, а також нафтопровід Одеса – Броди для перекачування нафти у прямому напрямку (сьогодні працює у зворотному – реверсному режимі). Нафтопровід Одеса – Броди побудований між містом Одеса і містом Броди у Львівській області, де приєднаний до нафтопроводу "Дружба".

У майбутньому нафтогазова галузь повинна стати однією з галузей з надзвичайно високим ступенем концентрації капіталу й виробництва. Необхідною умовою стратегічного інноваційного прориву в ПЕК України є побудова відповідного механізму його реалізації, який формується на довгострокових прогнозах соціально-економічного та інноваційно-технічного розвитку, довгостроковій інноваційній політиці й енергетичній стратегії. У разі створення сприятливого інвестиційного клімату в країні, Україна у період до 2030 року за рахунок енергозбереження та збільшення видобугку традиційних і нетрадиційних ресурсів здатна досягнути рівня повного самозабезпечення власним газом.

Торф'яна промисловість розвинута у північній частині України: Чернігівська, Рівненська, Житомирська, Сумська, Львівська області, проте розробка торфових родовищ проводиться лише для забезпечення місцевих потреб. Найбільші родовища торфу на Волині – Турське, Поліське, Велике Болото; у Рівненській області – Морочне, Кремінне, Дубняки, Чемерне; на Житомирщині – Бучмани та Озерянське; в Сумській області – Клевенське, Єзуцьке, Бичихівське; на Київщині – родовище Трубіж. Видобугок паливного торфу невеликий і скорочується. Торф, як і буре вугілля, через низьку теплотворну здатність, має значення лише як місцеве паливо. Близько 70% видобутку торфу припадає на Полісся. Основними споживачами торфу є невеликі ТЕС, житлові будинки. Із сировини, що добувається на вітчизняних торф'яних родовищах, можна виробляти торф'яні гранули (пелети), торф'яні брикети, торф кусковий та торф фрезерний.

Варто відзначити, що в процесі переробки торфу в торфобрикет його теплотворна спроможність у багато разів підвищується та наближається до рівня деяких сортів кам'яного вугілля. При цьому даний вид паливних брикетів є одним з найбільш доступних за ціною – середня вартість торфобрикету згідно даних ДК "Укрторф" складає близько 400 грн./т. Торфобрикет має достатньо стійкий органічний склад й вміст шкідливих домішок у ньому мінімальний. Димові гази практично не містять екологічно шкідливих речовин, а торф'яна зола – аналогічна деревній, що дозволяє використовувати її як ефективне калійне добриво. На теперішній час залишилося всього 5 торфобрикених заводів (у 1991 році їх було 37).